ПРО БАЛЕТ Л.МІНКУСА «ДОН КІХОТ»
Сьогодні в театрі "Дон Кіхот" - балет, який називають святом танцю. Друге століття живе на сцені цей веселий, яскравий спектакль. Нез­важаючи на простий сюжет, що не в усьому точно і досить поверхово передає колізії і думки геніального твору Мігеля Сервантеса, балет користується незміним успіхом у публіки, здобуваючи все нових шанувальників. Секрет цього успіху — у мелодичній темпераментній музиці Людвіга Мінкуса, передусім, у надзви­чайно красивих танцях, блискуче розмаїття яких компенсує недоліки драматургії балету.
Сюжет знаменитого роману приваблював хо­реографів здавна. Його втілювали на балетній сцені багато європейських майстрів, зокрема, Новер, Бурнонвіль, Дідло, Тальоні, Мілон. Коле­на з постановок "Дон Кіхота" була недовговіч­ною і рано чи пізно сходила зі сцени. Найбіль-ш щасливою виявилася доля балету, створеного видатним хореографом XIX століття Маріусом Петіпа.
У 1869 році, остаточно розпрощавшись зі сценою як актор, М. Петіпа стає головним балетмейстером петербурзької балетної трупи. До цього часу він був уже автором багатьох хо­реографічних творів, починаючи з "Лізи або Швейцарської молочниці", поставленої ще в 1841 році разом з Ж.Перро, до "Амура-бла-годійника", створеного для петербурзького Шкільного театру незадовго до його нового призначення. Але, по суті, всі ці численні вис­тави складали передісторію Петіпа-хореографа. У 1869 році він стояв лише на початку того яскравого творчого шляху, який привів до ство­рення балетних шедеврів, що обезсмертили його ім'я — "Лебединого озера", "Сплячої красуні", "Раймонди", "Баядерки"... Першим серед ви­датних творів Маріуса Петіпа був "Дон Кіхот".
В той час, коли створювався цей балет, роман Сервантеса користувався в Росії величез­ною популярністю. Услід за Європою вона, не­наче заново, відкриває для себе творчість вели­кого іспанця. Маріус Петіпа, людина ерудована і до того ж вихована на ідеалах романтизму, поділяв захоплення освіченої публіки. Тим більше, що у нього вже зрів задум втілення образу благородного ідальго на балетній сцені. У 1868 році він пише сценарії чотирьохактного
спектаклю "Дон Кіхот". У наступному році доля зводить його з інспектором балетної музики московських театрів Людвігом Мінкусом...
Чех за національністю (за іншими відомос­тями — поляк), Мінкус був хорошим скрипалем, обдарованим композитором і сумліним чинов­ником. Музичну освіту він отримав у Відні, але вже в молоді роки пов'язав своє життя з Росі­єю: спочатку був капельмейстером кріпацького оркестру князя Юсупова, потім солістом ор­кестру московського Великого театру, інспекто­ром балетної музики. Зустріч з Петіпа у великій мірі визначила подальшу долю Мінкуса і, мабуть, завдяки їй, він увійшов до історії музи­ки передусім як композитор. Творча співдруж­ність Петіпа і Мінкуса, яка розпочалася з робо­ти над "Дон Кіхотом", успішно продовжувалася і в наступні роки, особливо з того часу, як Мін­кус став штатним композитором Дирекції імпе­раторських театрів у Петербурзі. Він створив музику до шістнадцяти балетів Петіпа, зокрема до "Баядерки", яка з часом здобула всесвітнє визнання.
Людвіг Мінкус добре знав закони балетного театру і був у своїй справі професіоналом висо­кого класу. Петіпа зрозумів це вже з перших зустрічей і, як згадував хореограф пізніше, зро­бив усе, щоб музику до його "Дон Кіхота" писав саме він. І не помилився у своєму виборі. Мін­кус створив партитуру, що відзначалася яскравою танцювальністю,
Кітрі
Кітрі — Олена ФІПІП'ЄВА, народна артистка України
мелодійністю і ритмічним багатством. У балеті було передбачено все: спів­відношення цілого і окремих частин, емоційні наростання і спади, закономірність слухового сприйняття. Мінкус, за словами одного з крити­ків, врахував навіть особливість дихання танців­ників.
14 грудня 1869 року у московському Вели­кому театрі відбулася прем'єра "Дон Кіхота". Вистава мала великий успіх. Через два роки Пе­тіпа втілює його у Марийському театрі. Щоп­равда, у новій редакції, де акцентує увагу не на чіткості сюжетної драматургічної лінії, а на яскравій барвистості танцювальної дії. Цю ре­дакцію сам хореограф вважав більш вдалою, і з часом він переніс її на московську сцену. Тут же, у Москві, через десятиліття, історія "Дон Кіхота" поповнилася новою сторінкою: у 1900 році відомий російський хореограф Олександр Горський заново створює популярний балет, прагнучи використати кращі із знахідок Петіпа. Ця редакція "Дон Кіхота", хоча зазнала ряд змін (їх, до речі, вносив сам Горський у поста­новці 1906 року), в загальних рисах збереглася до наших днів. По-своєму інтерпретуючи балет, постановники нашого часу постійно звертають­ся до партитури Горського, використовуючи її як основу.
У двадцятому столітті "Дон Кіхот" стає од­нією з найбільш улюблених у глядачів класич­них балетних вистав, яка мала чимало нових інтерпретацій, була поставлена у Москві і
Базіль
Базіль — Вадим БУРТАН
Санкт-Петербурзі, Харкові і Баку, Ташкенті і Ризі, Челябінську і Дніпропетровську. До балету кілька разів зверталися зарубіжні хореографи, - здійснивши постановки у Хельсинкі і Ліверпулі, Цюриху і Відні. Двадцять років тому "Дон Кіхот" був поставлений у США трупою "Американ балле тіетр".
Найкращим і найбільш близьким до старого зразку вважається вистава Маріїнського театру, який вже багато років зберігає цей балетний шедевр у своєму репертуарі.
У Києві "Дон Кіхот" вперше був поставлений у 1927 році балетмейстером Володимиром Ряб-цевим. З того часу змінилося п'ять його редак­цій: балет йшов у постановках М.Дисковського, Л.Жукова, С.Сергєєва, Р.Клявіна. В "Дон Кіхо-ті" виступали кілька поколінь київських артистів. Яскраві образи Кітрі створили — А.Васильєва, І.Лукашова, О.Потапова, В.Калиновська, Т.Таякіна,  Л.Сморгачова,
Г.Кушнєрьова, О.Філіп'єва; Базіля — В.Бєлов, М.Апухтін, В.Парсєгов, В.Некрасов, В.Ковтун, М.Прядченко, В.Яременко. Нинішній варіант знаменитого балету здійснив балетмейстер театру Віктор Литвинов, який орієнтувався у своїй роботі на постановку, що йде у Великому театрі.
Марина ВАРЗАЦЬКА
Болеро
Болеро — Ксенія ІВАНЕНКО