Вольфганг Амадей Моцарт

ВЕСІЛЛЯ ФІГАРО

Комічний балет на 2 дії
Лібрето Віктора Яременка, Юрія Станішевського
за мотивами однойменної опери В.-А. Моцарта
Постановка й хореографія Віктора Яременка
Музична редакція та композиція Олексія Баклана

Вольфганг Амадей Моцарт

РІШЄННЯМ ЮНЕСКО Вольфганг Амадей Моцарт 2006 рік оголошено ювілейним роком Вольфганга Амадея Моцарта (27.01.1756 - 5.12.1791). Увесь світ, і насамперед Європа, широко відзначають 250-рІччя від дня народження геніального австрійсь¬кого композитора, чарівна музика якого звучить сьогодні у багатьох концертних ітеатральних залах. Його опери прикрашають діючий репертуар найкращих сучасних театрів. Так, зокрема у Відні протягом ювілейного року буде показано дванадцять оперних шедеврів Моцарта і відбудеться понад три тисячі симфонічних та камерних концертів, в яких прозвучать його твори.
     В усіх жанрах музичної культури ХУШ століття композитор залишив неповторні перлини. Не оминув він й улюблене ним танцювальне мистецтво. Крім того, що його симфонічні й оперні опуси пройняті танцювальними ритмами і мелодіями, Моцарт в 1778 році написав балет-пантоміму "Les petits Riens" (''Маленькі дрібнички") на замовлення видатного хореографа, реформатора європейського балетного театру Жана Жоржа Новера (29.4.1727 - 19.10.1810), який поставив його на сцені паризької Гранд Опера. Втілена з великою балетмейстерською вигадкою ця вишукана балетна комедія з традиційним сюжетом про веселі витівки Амура була вставним дивертисментом-інтермедією до опери відомого італійського композитора Пікколо Піччіні "Хитромудрі близнюки", прем'єра якої відбулася 11 червня 1778 року. Музика балету-дивертисменту складалася з ефектної увертюри і дванадцяти танців, серед яких чотири граціозні гавоти, темпераментна жига, вишуканий старовинний французький танок поспіє і світлий наспівний лендлер.
      Моцарт з дитинства дуже любив танцювати, брав уроки танців і темпераментно витанцьовував на віденських балах і маскарадах. На одному з них, беручи участь у театралізованому танцювальному дійстві, до якого написав музику, ще й виконував роль Арлекіна. Композитор тонко відчував природу балетного мистецтва і створив біля двохсот танцювальних дивертисментів, для яких писав популярні для його часу менуети, контрданси, гавоти і плавні лендлери, з яких народився в XIX столітті славетний віденський вальс. Перший моцартівський балет вразив звиклу до примітивної старомодної музики вставних дивертисментів паризьку публіку щедрою й яскравою мелодійністю і високим художнім рівнем. Згодом "Маленькі дрібнички" вставили в іншу оперу Піччіні "Нещира цікавість", де він став окрасою малоцікавої вистави, яка дуже швидко зникла з афіші. А ноти балету Моцарта поклали на полицю у бібліотеці паризької Гранд Опера, де вони пролежали майже сто років. 1 лише в 1872 році партитуру балету випадково знайшли.
      У 1928 році в нотній бібліотеці оперного театру міста Грац знайшли партитуру комедійного балету "Рекрути, або Випробування коханням". На думку австрійських музикознавців написав його в 1791 році Моцарт. У 1936 році цей твір під назвою "Випробування коханням" у відомій балетній трупі "Балле рюс де Монте-Карло" поставив видатний російський балетмейстер Михайло Фокін, художній керівник балету "Російських сезонів" Сергія Дягілєва.
      Вишукана й яскраво мелодійна музика звучить у розгорнутих танцювальних дивертисментах в операх Моцарта "Асканій в Альбі" (1771), "Луцій Сулла" (1772), "Ідоменей" (1781), яка була однією з найвищих художніх досягнень музичної культури ХУШ століття в балетному жанрі.
      Великий Інтерес балетмейстерів і театрів світу до композиторської спадщини Моцарта відродився у XX столітті. Першим звернувся до хореографічного втілення його симфонічної та інструментальної мушки Михайло Фокін, котрий у 1921 році створив на сцені паризької Гранд Опера неоромантичний, обарвлений теплим гумором балет "Сон маркізи", який мав великий успіх. У цьому ж році видатний балетмейстер виїхав до США і здійснив постановку цієї ж вистави у Метрополітен Опера у Нью-Йорку, поклавши початок утвердженню балетів на музику Моцарта і на європейському, і на американському континентах.
      Славетний хореограф, реформатор французького балету, художній керівник балетної трупи Гранд Опера, українець Серж Лифар здійснив у 1936 році постановку свого Неокласичного шедевру "Танцюючий Аполлон та слава Поета", який засвідчив, що моцартівська музика цілком відповідає сміливим пошукам балет-майстерів і виконавців у галузі синтезу класичної і сучасної танцювальної лексики. "Маленька нічна серенада" ожила в модерних хореографічних картинах балетмейстера Леона Вуйциковського на сцені оперного театру Ніцци у 1939 році.
      Вихованець дягілевського "Російського балету", видатний американський балетмейстер, засновник і керівний найкращої балетної трупи США "Нью-Йорк сіті балле" Джордж Баланчин (Баланчивадзе) розкрив свою рідкісну музикальність у безсюжетних балетах-дивертисментах "Концертна симфонія" на музику моцартівського Концерту для скрипки й альта з симфонічним оркестром (1947) та "Караколь" ("Гарцювання") на музику дивертисменту № 15 (1952). У новому хореографічному варіанті, значно розширивши кордебалетні сцени й обарвивши їх іскрометним гумором. Баланчин поставив "Караколь" у паризькій Гранд Опера (1978). Видатний голландський хореограф і танцівник, художній керівник Нідерландського національного балету Руді ван Данціг створив блискучу танцювальну інтерпретацію моцартівської Симфонії № 29, віртуозну сольну партію в якій з грандіозним успіхом виконував Рудольф Нурієв.
      Ефектний "Концерт для флейти й арфи" з симфонічним оркестром поставив у Штутгартському оперному театрі видатний балетмейстер Джон Кранко (1966), прем'єра якого стала подією європейської художньої культури. У 1967-му головний балетмейстер Національного театру в Празі Любош Огоун вразив шанувальників хореографії новаторським прочитанням "Празької симфонії" (ре мажор) Моиарта, в якому втілилися волелюбні настрої чеських патріотів у переддень славнозвісної "Празької весни".
      У цьому ж році видатна хореографічна версія фортепіанних опусів геніального австрійського композитора народилася в США у знаменитому "Сіті сентер Роберт Джофрі балле", де відомий балетмейстер Джеральд Арпіно здійснив постановку балету "Тайник", поєднавши елементи класичного, модерного і джаз танців. Оригінальні І дуже різні за жанровими ознаками мініатюри на інструментальні твори композитора створили Р. Джофрі, Дж. Баланчин, Джон Тарас (Іван Тарасенко), Джером Робіне, Рома Прийма-Богачсвська, Марта Грехем й інші знані американські хореографи, демонструючи універсальні хореографічні можливості моцартівської музики, що надихала представників різних, часто полярно протилежних напрямків на несподівані мистецькі відкриття.
      Новаторські традиції Михайла Фокіна, який неодноразово звертався до моцартівських перлин, успішно розвивали відомі російські балетмейстери Касьян Голейзовський, Федір Лопухов й особливо активно Леонід Якобсон, художній керівник Санкт-Петербурзького балетного театру "Хореографічні мініатюри1'. Саме в цьому колективі народилася чарівна неоромантична мініатюра "Політ Марії Тальоні" на музику другої частини Концерту ля мажор для кларнета з симфонічним оркестром, що входила до його балету "Класицизм-романтизм", який був показаний на сцені Марийського театру в 1971 році і назавжди увійшов до діючого репертуару першокласної трупи. У 1974 році Л. Якобсон створив виставу "Моцартіана", поклавши в основу різні інструментальні опуси композитора.
      На сцені московського Великого театру протягом 70-х- 80-хроків XX ст. йшов балет "Моцарт і Сальєрі", поставлений молодим французьким хореографом, випускницею балетмейстерського факультету Російської академії театрального мистецтва Вірою Бакадоро на музику інструментальних опусів Моцарта і Сальєрі. Видатний танцівник Володимир Васильєв, здійснивши в 1978 році першу самостійну балетмейстерську роботу в рідному московському Великому театрі, подарував шанувальникам святковий класичний дивертисмент "Ці чарівні звуки". Другу дію своєї вистави назвав "Сорокова симфонія", створивши винахідливу танцювальну інтерпретацію однойменної моцартівської симфонії соль мінор і розкривши нові грані свого могутнього таланту.
      Починаючи з 1991 року, коли в Штутгарті Моріс Бежар створив вражаючу балетну версію опери ""Чарівна флейта", відтворивши у сучасних формах танцю усю масштабну моцартівську партитуру, І коли через три роки генеральний директор Штутгартської академії балету Імені Джона Кранко українець Алекс Урсуляк разом із своїм учнем молодим хореографом Ренатом Занелою поставили балет "Аполон" на музику дивертисментів Моцарта з видатним танцівником сучасності Володимиром Малаховим, котрий тоді тільки розпочинав свою блискучу кар'єру на заході, увесь балетний світ звернувся до втілення опусів геніального композитора. На початку ХХТ сторіччя в улюбленому Моцартом Відні, на сцені славетного оперного театру хореограф Р.Занела, який очолював балетну трупу, створив виставу "Амадеус", в якій роль Моцарта виконав В.Малахов, для якого на музику Моцарта Р.Занела також поставив міні-балет "Вояж". Танцівник розповів мовою сучасного танцю про свої настрої та почуття. У моцартовському доробку Р. Занели і молодіжна модерн-вистава "Контрасти" для випускників хореографічної академії.
      Спадщина геніального композитора - невичерпне джерело танцювальних образів, чарівних мелодій та ритмів для нових поколінь балетмейстерів і виконавців. Вона надихає на сміливі творчі пошуки та художні відкриття. Несподіваний у своїх хореографічних рішеннях Борис Ейфман переконливо втілив партитуру "Дон Жуану". В неокласичному стилі розв'язує в примхливих пластичних візерунках моцартівські шедеври вихованець балету Національної опери України, нині головний балетмейстер Великого театру Росії Олексій Ратманський, в стилі постмодерну вирішує їх екстравагантний хореограф Раду Поклітару...
      До музики Моцарта звернувся у ювілейний моцартівський рік художній керівник балету Національного академічного театру опери і балету України ім. Тараса Шевченка видатний танцівник і талановитий хореограф Віктор Яременко, який успішно й оригінально здійснив на столичній сцені чотири різні за стилістикою балетні вистави: "Шехеразада" М. Римського-Корсакова, "Петрушка" І. Стравінського, "Корсар" А. Адана та "Раймонда" О. Глазунова. Всі вони одержали високі оцінки глядачів, зарубіжної й української критики, а також визначних діячів хореографічного мистецтва. Так, Ю. Григорович, переглянувши його версію "Петрушки", не тільки схвально відгукнувся на постановку молодого хореографа, але й наголосив, шо він дуже вдало замінив ілюстративні пантомімічні епізоди дійовим, емоційно наснаженим танцем, майстерно побудував масові народні сцени і переконливо розкрив характери персонажів.
      Один з найкращих у Європі педагог чоловічого класичного танцю, професор Баварської академії балету в Мюнхені Олександр Прокоф'єв, який виховав у Московському хореографічному училищі багато світових зірок балету, серед яких Ірек Мухамедов, Андріс Лієпа, Олексій Фадєєчєв і Віктор Яременко, подивившись поставлені учнем "Корсар" і "Раймонду", підкреслив, що обидві вистави відзначаються високою хореографічною культурою, глибоким знанням академічного стилю Маріуса Петіпа, граничною музикальністю, теплим, сонячним гумором. Саме ці риси хореографа й знайшли своє розкриття в створенні яскраво танцювального балету за мотивами моцартівської опери "Весілля Фігаро".
      Навесні 1786 року в легендарному віденському "Бургтеатрі" відбулася прем'єра опери "Весілля Фігаро" за мотивами однойменної комедії П.Бомарше, а через 220 років на українській сцені народилася її перша балетна версія,

ЮРІЙ СТАНІШЕВСЬКИЙ,
віце-президент Всесвітньої федерації
міжнародних балетних конкурсів та фестивалів,
президент Національного комітету
Всесвітньої Ради танцю ЮНЕСКО,
заслужений діяч мистецтв України,
доктор мистецтвознавства, професор,
член-кореспондент Академії мистецтв України