«Сильфіда» X. Левенсхольда не просто один з кращих романтичних балетів. Йому випало започаткувати той обширний список творів, які склали цілу епоху в хореографічному мистецтві, і до яких через багато років знову і знову звертаються балетмейстери, черпаючи натхнення і творчу наснагу. Не випадково Ю. Слонімський назвав «Сильфіду» «ескізом, яким скористалися для чарівної композиції «Жізелі».
Романтизм у балеті був явищем не випадковим. Хореографічне мистецтво з перших своїх кроків тісно пов'язане з міфологією та фольклором, може, як жоден інший жанр, відповідало своїм виражальними засобами тим завданням у відображенні ірреального загадкового світу, який цікавив багатьох письменників, композиторів, художників першої третини XIX століття. У «Сильфіді» знайшов своє відображення увесь обшир виражальних засобів романтизму: місцем дії стає сувора і дещо загадкова Шотландія, така близька серцю одного з найвидатніших представників західноєвропейської романтичної школи Вальтера Скотта. Цей край, оспіваний у древніх легендах і переказах, був населений уявою народу ельфами і сильфідами, які наче стали часткою природи. Невелике оповідання Шарля Нодьє «Трільбі», сповнене фантастичності і загадковості, таких невід'ємних атрибутів тогочасної естетики романтизму, зацікавило видатного балетмейстера Філіппо Тальоні, який і звернувся до співака Паризької опери Адольфа Нуррі з проханням написати сценарний план майбутнього балету. Музику створив Жан Мадлен Шнейцгоффер (1785-1852), тодішній хормейстер опери, відомий уже як автор балетів «Прозерпіна», «Сільський спокусник», «Земіра і Азор», «Марс і Венера».
«Сильфіда» — його найкращий твір, довголіття якого визначається насамперед добротністю пар-гитури: музика підкоряла мелодійністю, відображала багату палітру внутрішніх переживань героїв.
Але головною «винуватицею» появи балету «Сильфіда» треба, безсумнівно, вважати «божественну і неповторну» Марію Тальоні, яка, задихаючись в лабетах балетних умовностей, прагнула в хореографічних виставах чистоти і світла, ніжності і прозорості. Романтизм становив внутрішній світ самої балерини і вона прагнула до вираження його на сцені. В усій повноті така нагода трапилась їй саме в «Сильфіді», де Марії Тальоні вдалося закріпити одне з найвидатніших технічних досягнень хореографічного мистецтва - поставити балет «на пальці». Вражені глядачі побачили виконавицю, оповиту напівпрозорою тунікою. Балерина, здавалося, не торкалася сцени.
Прем'єра балету відбулася у Королівській академії музики і танцю 12 березня 1832 року. З цієї вистави починається відлік якісно нового періоду балетного мистецтва, яке нарешті вирвалось із досить суворих рамок формальностей і умовностей. Перед виконавцями з'явились ширші можливості для злиття з музикою, імпровізаційності і розкриття внутрішнього світу своїх героїв. А Марія Тальоні, танцюючи партію Сильфіди, подарувала майбутньому свій чарівний «політний жест», перетворила арабеск із формального технічного засобу у яскраве мистецьке явище.
Цей балет ішов на багатьох сценах світу. У 1835 році «Сильфіда» була показана на петербурзькій сцені, ще через два роки — в Москві.

Джеймс - Вадим БУРТАН

«Сильфіда», яку ви дивитесь на сцені Національної опери України — версія одного з найвидатніших хореографів світу Августа Бурнонвіля, створена ним на музику відомого датського органіста Хермана Левенсхольда в 1836 році. Зберігши сюжет, хореограф і композитор надали твору ще більшої стрункості, ще яскравішої танцювальності, оздобивши його виразним національним колоритом.