Петро Ілліч Чайковський написав десять опер. Проте саме «Пікова дама» вважається кращою у його спадщині. Вона творилася з великим духовним піднесенням і натхненням, про що свідчить феноменальний факт: трьохактний твір автор написав за сорок днів. В опері є все: бездоганна вокально-симфонічна основа, тонко розроблені образи, напружені людські емоції, музична драматургія, сповнена глибокого трагізму. Композитор зумів зробити «Пікову даму» ще й повчальною, показавши, як внаслідок сліпих некерованих пристрастей гине любов, людські ідеали, врешті йдуть із життя й прекрасні по суті люди...
Перед  нами  постає  яскрава  галерея  сценічних образів: палко закоханий Герман, якого одержимість ідеєю розбагатіти приводить до божевілля й загибелі; щира в своїй любові до Германа Ліза, яка через свою безкомпромісність приречена також до загибелі; Графиня з бурхливою, сповненою любовних утіх та карт молодістю, яка завершує земне життя так, як цього заслужила. Поряд з ними — красень Єлецький, котрий у поєдинку із силами зла здобуває перемогу, але втрачає Лізу; колоритний еталон тогочасного офіцерства Томський — пиятик і гульвіса. Навіть другорядні персонажі виписані П.І.Чайковським яскраво і виразно, мають свої музичні характеристики, доповнюють і розкривають сповнену протиріч «катеринівську добу».
У «Піковій дамі» П.Чайковський постає музичним драматургом вердіївського рівня. Твір сягнув вершин світового оперного мистецтва.
У нашому театрі я співав у трьох її постановках. Першу здійснив відомий режисер Микола Смолич, другу — Володимир Скляренко, а третю  —  Дмитро Смолич. Я виконував партії і Єлецького, і Томського. Особливо любив другу. Адже цей образ позначений рисами характерності. Чого варта знаменита балада Томського «Три карти». І ось тепер я щасливий, що здійснилася моя мрія стати постановником цього багатогранного, поліфонічного, як музично, так і драматургічно, оперного твору.
Мені, як режисеру, випала нелегка місія. Адже опера має велику сценічну біографію, можна сказати традицію постановки, як зі своїми відкриттями, так і своїми штампами. Хотілося знайти свої нюанси, свої підходи до розкриття образів, донести стилістику епохи, окреслити коло тих морально-етичних проблем, які вічні у поступі часу.

Звернення до класики — це не просто бажання доторкнутися до вершинного мистецтва. Це, насамперед, погляд у глибину духовного пізнання і у майбутнє. Справжнє мистецтво не тільки чарує своєю музикою. Воно хвилює і надихає, змушує замислитися, піти шляхом пізнання. Такою є й «Пікова дама» П.Чайковського.

Дмитро Гнатюк