 |
 |
ДЖ. ПУЧЧІНІ
БОГЕМА
Опера на 4 дії
Лібретто Д.Джакози та Л.Ілліки за романом А.Мюрже "Сцени з життя богеми"
Джакомо ПуччініДжакомо Пуччіні належить до плеяди найвизначніших італійських композиторів. Проте протягом творчого шляху композитор часто зазнавав критики, причому не окремих творів, а взагалі всієї творчості. Тим часом публіка залишалася одностайною у підтримці композитора.
Творчість Дж. Пуччіні оточена ореолом захоплення і понині. Це підтверджується насамперед тим, що майже всі твори композитора збереглися у репертуарі оперних театрів.
Дж.Пуччіні - великий майстер драматичної атмосфери, композитор який вмів створити виразні психологічні характери, життєві колізії. Його творчість хоч і позначена деякою еклектичністю, але має яскраве стилістичне вираження. Вистачає кількох тактів, щоб навіть не надто обізнаний слухач сказав:"Не знаю з якої опери, але це, напевно, мелодія Пуччіні!"
"Богема" Пуччіні! Вічна пісня юності! Пісня про радість і печаль, любов і самотність, талант і бідність. У творчій спадщині композитора навряд чи знайдеться більш популярна і більш улюблена публікою, співаками, диригентами та режисерами опера.. Вона уже понад століття панує у серцях слухачів.
З великим захопленням працював Дж. Пуччіні над "Богемою". Опираючись на свій життєвий досвід, він створив безсмертну повість про юного поета, в яку вклав частку самого себе.
Дж. Пуччіні працював над "Богемою" вже як визнаний і уславлений композитор. Успіх "Манон Леско" приніс йому славу і матеріальну забезпеченість. У минулому залишились роки злиднів. На початку 1890-х років Дж. Пуччіні врешті здійснив свою давню мрію про життя у тихому куточку, подалі від міста. Він оселився в маленькому містечку Торре дель Лаго, де й було написано опери Пуччіні, починаючи від "Богеми" і закінчуючи триптихом /"Плащ", "Сестра Анджеліка", "Джанні Скіккі"/.
Влітку 1894 року Дж.Пуччіні поринув у світ "Богеми". "Прочитавши чудову книгу Анрі Мюрже, Джакомо Пуччіні закохався у Мімі, Мюзетту, Франсіну, закохався до самозабуття. У цих ніжних і тонких образах юності і любові, з їхнім весняним ароматом він знайшов нове поетичне джерело наснаги..." - писав біограф композитора Арнальдо Фраккаролі.
Аналізуючи роботу над "Богемою", А.Фраккаролі відносить знайомство Дж. Пуччіні із романом А.Мюрже до 1892 року, до часу завершення роботи над "Манон Леско". Значну роль у виборі нового сюжету відіграв дух змагання, який досить часто надихав Дж. Пуччіні вступати у суперництво із композиторами-сучасниками. Досить навести декілька прикладів: "Жізель"Адана та "Вілліси" Пуччіні, "Манон" Массне та "Манон Леско", "Іріс" Масканьї та "Мадам Баттерфлай", "Туранда"Баццині та "Турандот". Навіть вибір сюжету "Тоски" значною мірою обумовлювався тим, що ця драма уже привернула увагу Дж.Верді.
Яскравим прикладом такого суперництва стало написання "Богеми". Адже цей сюжет мріяв втілити і його колега і товариш Р. Леонкавалло. Осінь 1894 року Дж.Пуччіні присвятив удосконаленню лібрето. Композитор сам редагував літературну першооснову, вносив зміни, пропонував власні варіанти, по кілька разів переробляв завершені сцени. Влітку наступного року він уже працював над оркестровкою опери, почавши першу дію 6 червня і закінчивши останню 10 грудня.
Вночі 10 грудня 1895 року у Торре дель Лаго Дж.Пуччіні дописував останню картину опери. Усе найкраще, що було у Пуччіні-артиста, художника, драматурга, він вклав у сцену смерті Мімі. Згадуючи про роботу над "Богемою", композитор говорив своєму другу А.Фраккаролі: "Завершуючи оперу, я плакав наче дитина, один, у нічній тиші. Мені здавалося, що я втратив своє рідне дитя".
Прем'єра "Богеми" готувалася у Туріні, в театрі "Дель Реджо". Дж. Пуччіні приїхав туди разом з автором лібретто Л.Іллікою. Композитор був дуже розчарований складом виконавців. І лише в одному відношенні вибір театру виявився вдалим: оперою диригував 28-річний Артуро Тосканіні, який щойно став головним диригентом "Дель Реджо". Ця постановка започаткувала дружбу та співробітництво двох великих музикантів.
Перша вистава "Богеми" 1 лютого 1896 року хоч і не була провалом, але й не принесла великого успіху композитору. Відгуки широкої аудиторії були більш теплими, ніж професійних музикантів та критиків, які не зрозуміли новаторських задумів композитора. Це глибоко вразило самолюбство Дж. ІІуччіні.
Проте розчарування було недовгим. З кожною виставою в "Дель Реджо" "Богема" піднімалася все вище й вище по сходинках успіху. Після цієї постановки з'явилися інші - у Римі та Палермо. 13 квітня 1896 року відбулася прем'єра "Богеми" у Сіцілії під керуванням відомого диригента Леопольдо Муньоне, яка мала беззаперечний успіх. "Фінал" вистави був безпрецедентним в історії оперного мистецтва. Гучними оплесками глядачі змусили артистів уже без гриму і костюмів вийти на сцену і повторити увесь останній акт.
Сцена з виставиУ 1897 році опера почала свою тріумфальну ходу по оперних сценах країн світу. "Богема" - опера, у якій Дж. Пуччіні досяг повної творчої зрілості. Єдність музики та драми, класична цільність драматургічного задуму - яскраві риси твору, який посів особливе місце в спадщині італійських веристів.
Базуючись на образах, створених А.Мюрже, Дж. Пуччіні значно розширив зміст "Богеми". Трактовка композитора полягає у новому освітленні побутового сюжету, якому композитор зміг надати привабливість поетичної натхненності. Дж.Пуччіні відбирає найбільш типове для духу французької повісті і з новою силою виявляє схований у ній гострий драматичний конфлікт.
Суттєво змінилося в опері співвідношення двох головних ліній роману - ліричної та комедійної. Для Дж. Пуччіні стають важливішими ліричні сцени роману, історія кохання Мімі та Рудольфа. Звичаї Латинського кварталу показані в опері зовсім не у дусі скептичної безтурботності. Молоді герої Дж. Пуччіні приваблюють душевною щирістю, самовідданістю і повнотою почуттів.
Романтизація, а, можливо, навіть ідеалізація сюжету й образів роману, головна ідея трактування "Богеми" Дж. Пуччіні. Трагізм простої людської долі глибоко хвилює композитора. Цим почуттям навіяна вся музика "Богеми ", наповнена невичерпаним сердечним теплом.
Сюжетні мотиви і драматургічні принципи "Богеми" отримали широке відображення в оперній літературі кінця минулого та початку нинішнього сторіччя. Разом з твором Дж. Пуччіні і у вслід за ним з'явилася велика кількість опер, овіяних духом Латинського кварталу (Масканьї, Леонкавалло, Брюно, Шарпантьє). Вони змальовують звичаї артистичного середовища і, як правило, пов'язані з трагічною темою долі жінки у тогочасному світі.
Минуло більше 100 років, як у Туріні вперше пролунала "Богема" Джакомо Пуччіні. Твір став дуже популярним, звучав з усіх оперних сцен світу. 13 червня 1896 року вперше оперу було показано у Парижі. У Росії прем'єра "Богеми" відбулася у Московській приватній опері (1897 рік, Шонар - Ф. Шаляпін), а у 1900 постановку здійснив Марийський театр, де партії виконували: Медея Фігнер - Мімі, Микола Фігнер - Рудольф, Є. Мравіна -Мюзетта. У 1911 році А. Нежданова співала Мімі, а Л. Собінов Рудольфа на сцені Великого театру. У 1927 році "Богему" у своїй студії, ставив К.Станіславський.
В Україні "Богему" вперше було поставлено 16 січня 1958 р. /диригент -Я. Карасик, режисер - І. Молостова, художники - М. Іріскін та А. Холопцев/. У 1969 році було здійснене поновлення вистави /диригент - В. Кортацці, а з 1970 - О. Рябов/. Наступна київська прем'єра відбулася 27 червня 1986 року /диригент-Р. Дорожівський, режисер - Д. Смолич, художник - А. Холопцев/.
На київській сцені в різні роки партії героїв "Богеми" виконували: Мімі -Т. Пономаренко, Г. Шоліна, К. Радченко, Г. Ципола, Л. Забіляста; Рудольф -В. Тимохін, А. Солов'яненко, О. Востряков, В. Федотов; Мюзетта - Є. Чавдар, Є. Мірошниченко, М. Стеф'юк; Марсель -М. Ворвулєв, М. Шевченко, Б. Пузін, А. Мокренко, Р. Майборода, М. Коваль; Шонар - М. Шостак, О. Загребельний, В. Манолов, В. Лупалов; Коллен-В. Пазич, В.Пивоваров, Б. Гнидь, М. Шопша; Бенуа -В. Герасимчук, В. Лосицький, Г. Красуля; Альциндор - В. Герасимчук, О. Чулюк-Заграй, С. Скубак; Парпіньоль -Т.Феоктистов, Ю.Хомич, М. Хоружий.
Олена Венедиктова
