17 березня 1879 року стало знаменною датою в історії світової музичної культури. Цього дня в Москві відбулася прем'єра однієї з найкращих опер російського класичного репертуару - «Євгенія Онєгіна» Петра Ілліча Чайковського. Минають роки, десятиліття, а твір продовжує зачаровувати свіжістю мелодики, глибиною та проникливістю почуттів, особливою піднесеністю й акварельною чистотою. «Ліричні сцени» геніального композитора й сьогодні залишаються співзвучними часові, хвилюють нас, як хвилювали вони сучасників Чайковського. Академік Б.Асаф'єв писав: «Євгеній Онєгін», роман у віршах Пушкіна, — скільки дум, почуттів, художньої насолоди пов'язано з цим твором! Поезія Пушкіна глибоко ввійшла у побут багатьох поколінь наших співвітчизників. Вірші з «Онєгіна» цитуються напам'ять, окремі вирази стають епіграфами книжок, заголовками статей, вплітаються в літературний текст і в нашу мову. Коли ж роман ліг в основу твору другого найбільшого художника, «Євгеній Онєгін» осяявся новими барвами у нев 'янучій музиці П. І. Чайковського, «до глибини єства свого російської...»
Аналізуючи створення тієї чи іншої опери, не завжди можна з точністю назвати навіть рік, коли у композитора виник задум. «Євгеній Онєгін» щодо цього — щасливий виняток. Ми знаємо, що 13 травня 1877 року відома співачка Єлизавета Андріївна Лавровська несподівано підказала Петру Іллічу тему нового оперного твору. «Минулого тижня я завітав якось до Лавровської . Розмова зайшла про сюжети для сцени... Лизавета Андріївна мовчала і добродушно посміхалася, а потім раптом сказала: «А якби взяти «Євгенія Онєгіна»?Ця думка видалась мені несенітною, і я нічого не відповів. Згодом, обідаючи у трактирі, я згадав про «Онєгіна», задумався, далі знайшов думку Лавровської слушною, потім захопився і до кінця обіду наважився. Відразу побіг шукати роман Пушкіна. З трудом знайшов, подався додому, перечитав із захопленням і провів безсонну ніч, результатом якої став сценаріуc чарівної опери із текстом Пушкіна...»
Уже 29 травня композитор їде в село Глєбово, щоб повністю присвятити свій час роботі над оперою.
Буяння весни, сільська тиша, творча піднесеність, обумовлена такою дорогою для П.Чайковського темою, надихали на роботу. Уже через десять днів він пише брату Модесту: «Всю другу картину першого акту (Татьяна з нянею) я уже написав і вельми вдоволений тим, що вийшло. Більша частина першої картини теж написана...» А ще через тиждень в листі до брата Анатолія повідомляє: «Вся перша дія в трьох картинах уже готова, сьогодні я взявся до другої. Аби я зостався тут на все літо, то, без сумніву, опера до кінця літа була б завершена...» На жаль, у Глєбові Чайковський прожив того року тільки місяць.
«... Яка глибінь поезії в «Онєгіні!» Я не помиляюся; я знаю, що сценічних ефектів та руху буде замало в цій опері. Але суцільна поетичність, людяність, простота сюжету в сполученні з геніальним текстом заміняє над усе ці недоліки». Повернення з Глєбова до Москви не сприяло творчому натхненню. Візити, зустрічі, турботи по консерваторії забирали багато часу, не давали можливості зосередитися. Тільки в серпні, з трудом вирвавшись із Москви до милої Кам'янки, він знову береться за роботу: інструментує першу картину опери.
У вересні Петро Ілліч знову повертається до Москви. Але внутрішня невдоволеність, важкий і гнітючий душевний стан виводять композитора з рівноваги. Лікарі радять йому негайно змінити обстановку. Композитор іде до Швейцарії, поселяється в маленькому затишному пансіонаті курортного містечка Кларане. І знову поринає в поетичні рядки Пушкіна. Уже в жовтні він відправляє партитуру першої дії Миколі Рубінштейну, тодішньому директору Московської консерваторії. «...Я ніколи не віддам цієї опери в Дирекцію театрів, перш, ніж вона піде в консерваторії. Я її писав для консерваторії тому, що мені потрібна тут не велика сцена з її рутиною, умовностями, з її бездарними режисерами, безглуздою, хоча і вигадливою постановкою, з її махальними машинами замість капельмейстерів і тощо».

З РЕЦЕНЗІЇ С.КРУГЛИКОВА

«Час, коли «співалося лиш те, що було надто безглуздим, щоб його промовити», — назавжди відійшов у безвість. Всі кращі композитори надихаються тепер не інакше, як кращими творами літератури... Але чим серйозніше поставитися до справи, тим складніша вона для втілення... Мені можуть зауважити, що «Онєгін» не наш час зачіпає, що мундири там, сюртуки та фраки покрою не теперішнього... Сам Євгеній — знамення часу, тип, герой роману, але не герой оперний... В ньому, поки він вірний собі, поки не перетворився нарешті в людину, яка вміє любити гаряче і сильно, — немає даних для музики: не її завдання — душевний холод і фразерство... Не кажу про Татьяну... її замріяність, романтичність, щирість і сила почуттів, моральна чистота і молода самовідданість поривань сплелися разом в єдину, струнку, поетичну гармонію...»
Працюючи над оперою, Петро Ілліч чітко визна­чив свій задум, як «ліричні сцени», вибрані з пуш-кінського роману. Саме ті сцени, які чітко й недво­значно окреслюють морально-етичні устої молодих героїв — Татьяни, Онєгіна і Ленського.
«Євгеній Онєгін» П.І.Чайковського започаткував оперу нового типу, побудовану не на інтризі та історичному парадоксі, а на розкритті внутрішнього світу героїв. В основу лягли типові людські почуття, які випало переживати безлічі людей. Чайковський утверджував в оперному мистецтві ще незвичний на той час принцип психологічного реалізму «інтимної, але сильної драми».
Через два роки після прем'єри опери на сцені Малого театру вистава з'являється в репертуарі Вели­кого театру. 19 жовтня 1884 року відбулася прем'єра «ліричних сцен» у Марийському театрі. Вистава мала грандіозний успіх. Вдячна публіка піднесла компози­тору срібний вінок.
Наступні вистави проходили при переповнених залах. У квітні 1884 року «Євгеній Онєгін» був вперше показаний в Україні (Харків). А 11 жовтня того ж року прем'єра опери відбулася у Києві.
Значний інтерес до твору виявили й зарубіжні театри. 24 листопада 1888 року «Євгеній Онєгін» був вперше показаний у Празькому національному театрі. За пультом стояв Чайковський. Незабаром «ліричні сцени» поставив на гамбурзькій сцені Густав Малер. За час, який пройшов після створення опери, вона йшла майже на всіх найбільших сценах світу — в Лондоні, Берліні, Відні, Мадріді, Мілані, Стокгольмі, Нью-Йорку...
Київський оперний театр вже не раз звертався до сценічного втілення «Євгенія Онєгіна», і цей шедевр світової оперної класики зберігається в репертуарі понад 100 років.
Так, у листопаді 1913 року театр відзначав 20-річчя з дня смерті П.І.Чайковського новою постановкою опери, яку здійснили режисер О.Улуханов та диригент Д.Пагані.
Відомо й про постановку 1927 року, здійснену диригентом М.Вериківським. До речі, партію Ленського у ній виконував відомий російський співак Л.Собінов, який ретельно вивчив український текст партії.
Сезон 1928/29 рр. ознаменувався появою нової вистави. Диригент Л.Брагінський та режисер В.Ман-зій показали яскраву виставу, залучивши молодих виконавців.
Партію Татьяни співала З.Гайдай, Ольги — А.Ле-вицька, Ленського — О.Колодуб та Б.Бобко, Греміна — Є.Циньов та М.Трифонов.
Під час перебування Київської опери в Іркутську диригент В.Йориш та режисер М.Смолич здійснили нову інтерпретацію пушкінського твору.
Сезони 45/46 та 51/52 рр. ознаменувалися появою ще двох постановок, здійснених режисерами М.Смоличем та В.Манзієм. Виставами диригували В.Тольба та О.Климов.
Оригінальністю, сміливим пошуком нових засобів виразності, як драматургічних, так і художніх, відзначалася постановка 1968 року. Режисуру здійснив В.Скляренко, художнє оформлення - відома сценограф Т.Бруні. Диригував виставою Л.Венедиктов. Цікаву, позначену багатьма творчими знахідками інтерпретацію створила у 1972 році режисер І.Моло-стова разом з диригентом О.Рябовим та художником В.Левенталем.
У 1983 році режисер І.Молостова разом з диригентом С.Турчаком, художниками Ф.Ніродом та М.Левитською вдруге звернулася до прекрасної опери П.Чайковського, яка майже двадцять років йде на столичній сцені.

З листа до Н. фон Мекк:

«Не можу зрозуміти, яким чином, так сильно люблячи музику, Ви можете не визнавати Пушкіна, котрий силою геніального таланту дуже часто виривається з тісних сфер віршотворення в безкінечну царину музики. Це не пуста фраза. Незалежно від сутності того, що він викладає у формі вірша, у самому вірші, в його звуковій послідовності є щось проникливе у саму глибину душі. Це щось і є музика...»
1 лютого в італійському місті Сан-Ремо Петро Ілліч завершує роботу над «Євгенієм Онєгіним». За роботою над новим твором стежило багато людей. Діячі російської музичної культури покладали на Чайковського, на той час уже автора опери «Коваль Вакула», Першого фортепіанного концерту, симфонічної фантазії «Франческа да Ріміні», балету «Лебедине озеро», великі надії. Звичайно, як і кожний неординарний твір, «Євгеній Онєгін» мав і своїх шанувальників, і своїх противників. Не відразу в усій глибині пізнав оперу, наприклад, Іван Сергійович Тургенєв, який піддав гострій критиці зміни, внесені Чайковським в тексти Пушкіна.

Василь Туркевич