НАЦІОНАЛЬНА ОПЕРА УКРАЇНИ ім. Т.Г. Шевченка

СТИСЛИЙ ЗМІСТ

Дія перша

Картина перша

«Куди? Ох, ці мені поети!»
«Пора, Онєгіне, мені!»
«Я не держу тебе, та де ти
Марнуєш вечір день при дні?»
«УЛаріних». — «їй-богу, диво!
Та чи воно ж таки можливо
Туди так пильно учащать ?»
«Звичайно». — «Чудно, що й казать!
Я бачу й без твого визнання:
По-перше, (ну, вгадаю я?)
Російська проста це сім'я,
Гостей невпинне частування,
Розмови про вчорашній сон,
Про дощ, про скотний двір, про льон...»*

* Переклад М.Т.Рильського

У розмірене, таке буденне життя Ларіних приїзд Ленського і Онєгіна вносить сум'яття. Усі з хвилюванням і цікавістю зустрічають Онєгіна, який незадовго перед цим приїхав з Петербургу. Ленський, романтично-піднесений поет, наречений Ольги, знову освідчується їй в коханні.
Онєгін здивований вибором свого друга. Особисто він обрав би старшу сестру. В душі Татьяни несподівана зустріч народжує незнане їй раніше почуття.

Татьяна — Тетяна Ганіна

Картина друга

Діждалася... Відкрились очі;
«Це він!» — подумала вона.
Тепер, ой леле! дні і ночі,
І сну жарота самітна.
Все повне ним; чудесна сила
Мрійливу діву охопила
Тісним кільцем.

Татьяна не може приховати свої гарячі почуття і розповідає про це няні. Але чим може допомогти їй добра няня?
У пориві щирого кохання Татьяна наважується написати листа Онєгіну. В листі-сповіді розкривається бентежна, сповнена чистоти і піднесеності душа вчини. Тепер доля Татьяни — в руках Онєгіна.

Ольга - Наталя Кисла

Картина третя

Та лист од скромної Татьяни
Мого героя зворушив:
Дівочий порив полум'яний
Рої думок у нім збудив;
Згадав він
Та ні личко миле,
Таке бліде та посмутніле,
І заглибивсь, як у затон,
В солодкій і безгрішний сон.
Можливо, знов полуменисту
Спізнав він бурю почуттів,
Та ошукати не хотів
її душі довіру чисту.
Тепер ми в сад перелетім,
Де стрілася Татьяна з ним.

У саду, під пісні дівчат, які збирають ягоди, відбувається розмова Онєгіна з Татьяною. Лист дівчини не залишив його байдужим, але Євгеній не здатний відповісти на її почуття.

Татьяна — Лідія Забіляста, народна артистка України,
Онєгін — Микола Коваль, народний артист України

Дія друга

Картина четверта

Та от багряною рукою
Світанок з ранішних долин
Виводить з сонцем за собою
Веселе свято іменин.
Ще зранку Ларіни стрічали
Гостей-сусідів; під'їжджали
Вони в кибитках, у бричках,
В тяжких дормезах і в санях.

У будинку Ларіних святкують іменини Татьяни. Провінційні звички, старомодні наряди, пересуди — все це дратує Онєгіна. З нудьги, щоб допекти Ленському, який умовив друга приїхати на бал, Онєгін вирішує трохи позалицятися до Ольги. Жарт призводить до розриву.

Сцена дуелі. Акварель Іллі Рєпіна (1890)

Картина п'ята

Так...вороги! Чи то ж давно їм
Серця ненависть повила?
Чи то ж давно із супокоєм
Трапезу, мислі і діла
Ділили друзі? Нині крові,
Неначе вороги спадкові,
Жадають, як в страшному сні,
Один одному в тишині
Вони готують кулю згубну...

Морозним ранком має відбутися дуель. Важкі передчуття гнітять Ленського. І він, і Онєгін на якусь мить згадують минулі дні, свою дружбу, усвідомлюючи всю безглуздість того, що відбувається. Але жоден з них не хоче зробити перший крок до примирення.

Дія третя

Картина шоста

Невже та сама це Татьяна,
Кому в недавні дні оті,
В початку нашого романа,
В глухій, далекій самоті,
Обравши путь добролюбиву,
Читав він проповідь зичливу,
Та, від якої він листа
І досі інколи чита,
Де все одверте, все на волі,
Та дівчинка... Чи це вві сні?..
Та дівчинка, кого в ті дні
Зневажив він в смиренній долі, —
Невже вона була це з ним,
Спокоєм дивна чарівним?

На петербурзькому великосвітському балу Онєгін, що тільки-но повернувся з тривалих мандрів, зустрічає Татьяну. У знатній великосвітській дамі, дружині його вельможного друга Греміна, важко впізнати наївну провінційну дівчину. Онєгін вражений її шляхетністю, незалежністю і байдужістю до нього. В ньому спалахує пристрасне й нестерпне почуття.

Картина сьома

Княгиня перед ним одна,
Сидить неприбрана, сумна,
Листа задумано читає,
І по лицю її стіка
Гарячих, тихих сліз ріка.
Хто б сліз її на самотині
В цю бистру мить не розгадав!
Хто б Тані бідної в княгині,
Смутної Тані не пізнав!

Не витримавши внутрішніх переживань, Онєгін їде до Греміних. Княгиню він застав одну. Він хоче їй освідчитись в коханні.
Обоє усвідомлюють, яке щастя могло б чекати на них. Але минулого не повернути. Вибір зроблений і нічого не можна змінити. Татьяна рішуче обриває щасливі мрії, залишаючи Онєгіна у стані повної самотності.