Про оперу «Ріголетто» Дж. Верді

Джузеппе Верді увійшов в історію світового музичного мистецтва як один з найяскравіших класиків, опери якого ось уже понад півтора століття не схо­дять із сцен провідних театрів усіх країн і континентів. їхня популярність зумовлена глибокою народністю музи­ки цього майстра звукопису, її нероз­ривним зв'язком з національною куль­турою, художньою правдивістю, гума­ністичною спрямованістю і надзви­чайним мелодичним багатством.
Двадцять шість опер створив ми­тець протягом 30-90-х років XIX сто­ліття. Це «Набукко» і «Ернані», «Мак-бет» і «Трубадур», «Травіата» і «Ріго­летто», «Отелло» і «Бал-маскарад»... Хоча належать вони до різних періодів творчості композитора і відображають різні епохи історії людства, їх харак­теризує прагнення автора якомога глибше й правдивіше втілити музич­ними засобами індивідуальні особли­вості і багатогранні характери героїв незалежно від ролі, яку вони відіграють у фабулі того чи іншого твору. Історич­на заслуга Верді полягає в тому, що він створив національно-італійську, реалістичну, психологічно правдиву оперу, пов'язавши її з визвольним ру­хом свого народу супроти чужоземного, зокрема австрійського, панування. «Як і будь-який могутній талант, - писав 0. Сєров, - Верді висвітлює свою націо­нальність і свою епоху. Він - голос сучасної йому Італії, схвильованої політичними бурями».
Чи не найяскравіше згадані особли­вості творчого світогляду Верді, зокре­ма щодо висвітлення потворних аспек­тів життя, відбилися в опері «Ріголетто», написаній за драмою В. Гюго «Ко­роль бавиться» (лібрето Ф. Піаве) і вперше поставленій у Мілані 1851 ро­ку. Твір являє собою геніальне втілен­ня музичними засобами ідейної сутнос­ті драми великого французького пись­менника.
Лібрето Ф. Піаве писав безпосеред­ньо за вказівками Верді, серцевина яких випливала з його художньої кон­цепції: головне в опері - людські харак­тери, пристрасті і почуття, які можна розкрити музичними засобами. (До ре­чі, саме завдяки такій художній позиції композитор вивів італійську оперу з кризи, до якої призвів культ красивого голосу співаків та ігнорування ідейного змісту, драматургії, психологічної на­сиченості образів).
Композитор сам накреслив план опери «Ріголетто», розробив основні драматургійні ситуації, характери дійо­вих осіб.
Соціальна ідея, що привабила ком­позитора у драмі Гюго - протиставлення простої, по-своєму нещасної людини, придворного блазня Трібуле розбеще­ному королю Франциску І. У Парижі твір Гюго було заборонено цензурою, яка вбачала у ньому осуд королівської влади як такої. Намагалася цензура втрутитися й у роботу Верді над опе­рою. Він змушений був піти на часткові поступки, перенісши дію з Парижа в маленьку італійську провінцію Ман-тую. Французький король був замі­нений герцогом Мантуанським, замість Трібуле - Ріголетто, замість Бланш (дочка Трібуле) - Джільда. Однак про­відна ідея драми була збережена. Задля якомога повнішого і багатогранного її
втілення Верді гранично напружив драматичне дійство, надав йому трагіч­ного пафосу. Композитору вдалося до­сягнути глибокої емоційності музики, грунтованої на народнопобутових інто­націях італійської мелодики. Музичне полотно розвивається на яскраво інди­відуальних лейтмотивних характерис­тиках основних персонажів опери.
Розгортання дії в опері побудоване на основі контрастних зіставлень. Це, наприклад, лейтмотив прокляття (про­відний в опері), яким фразується вступ до «Ріголетто», і танцювальна святкова сцена балу в палаці герцога, що пере­дує початку першої дії; кепкування блазня над горем старого графа Монте-роне, доньку якого звабив герцог, і його страждання за викраденою придворни­ми герцога дочкою; зловісні обставини вбивства Джільди і на цьому ж трагіч­ному тлі - легковажна пісенька герцога «Серце красуні».
Серед образів опери блазень Ріго-летто найскладніший і найбагатогран-ніший. Він, розважаючи герцога, зну­щається над чужим горем, викликаючи безмежну зненависть до себе; він і ніж­ний батько, що безмежно любить свою єдину доньку; він і месник, що не знає жалю у ставленні до своїх недругів, без­межно озлоблений на людей, які роз­топтали його гідність. Усі ці грані обра­зу головного героя становлять в опері нерозривну цілісність завдяки музиці. їх відтінюють характеристики інших персонажів - графа Монтероне, герцога Мантуанського, дочки Ріголетто Джіль­ди, найманого вбивці Спарафучіле то­що. До того ж, різні, а то й полярні за змістом і характером звукописні зобра­ження персонажів, що утворюють за­гальне музичне тло, розгортаються поліфонічно, тобто паралельно в часі і просторі. Цим Верді досягає об'ємного, багатогранного звучання звукописного тексту.
Шсля прем'єри опери в Мілані Вер­ді зауважив: «Я задоволений собою і гадаю, що нічого кращого не напишу». Можливо, це якоюсь мірою й відповідає його життєпису: жоден із наступних творів композитора за глибиною музич­них характеристик і трагедійним пафо­сом не перевершив «Ріголетто».
Від часу першої прем'єри опери в Мілані вона стала однією з найрепер-туарніших не лише в Італії, а й далеко за її межами.
Вперше у Києві опера «Ріголетто» прозвучала 1863 року під час гастролей італійської трупи під керівництвом Фердінанда Бергера.
«Ріголетто» був також серед творів, що їх репрезентувала у Києві харків­ська трупа А. Церетелі   (1900 p.).
Найпомітнішою подією київського оперного сезону 1910 року був приїзд до Києва А. Нежданової і її виконання партії Джільди.
У сезоні 1934 року під час гастролей майстрів Великого театру у Києві у партії герцога Мантуанського виступив І. Козловський. В сезоні 1948-49 pp. після закінчення Одеської консервато­рії відбувся дебют Є. Чавдар (Джільда). Прозвучала ця опера і під час гастролей Київського театру опери та балету у Сочі (1949 p.).
Чергова прем'єра «Ріголетто» на київській сцені (за участю Є. Мірош­ниченко, Д. Гнатюка та ін.) відбулася 1975 р.

Ярослав Гордійчук,
кандидат мистецтвознавства