Афіша театру

Балет на 3 дії
Початок: 30.03.2017 - 19:00
Завершення: 21:40
Ромео і Джульєтта
Сергій Прокоф’єв
Ромео і Джульєтта
Сценарій Сергія Радлова, Сергія Прокоф’єва
за однойменною трагедією Вільяма Шекспіра.
Хореографія та постановка Анатолія Шекери.
 
Прем’єра на київській сцені відбулася 3 листопада 1971 року.
 
У 1991 році київську постановку балету «Ромео і Джульєтта» рішенням ЮНЕСКО
в ювілейний рік С. Прокоф’єва визнано кращою інтерпретацією цього твору і нагороджено медаллю.
 
  • Концертмейстери:
  • ЛИТВИНЕНКО Ніна
  • САБІТОВА Дінара
  • ТЕРЕНТЬЄВА Світлана
  • ХОМИЦЬКА Ольга
  • Монтеккі:
  • СКУЗЬ Сергій
  • ЧУПРИН Володимир

СТИСЛИЙ ЗМІСТ

 

Шляхетні рівно, знатні дві сім’ї

В Вероні пишній, де проходить дія,

Ведуть запеклі і тяжкі бої,

Аж враз кривава сталась там подія.

 

Коханців двоє, з роду ватажків,

Ворожі ті утроби породили

І тільки смерть трагічна юнаків

Криваву ворожнечу припинила.

 

Дія перша

 

Верона на світанку. Місто ще спить. Не спиться лише Ромео. Він блукає безлюдними вулицями, віддавшись мріям про кохання. Поступово місто оживає, з’являються перехожі. З будинку Капулетті виходять слуги. Вони заграють до служниць. З будинку Монтеккі, який стоїть на другому боці площі, теж виходять слуги. Вони шукають приводу для сварки зі слугами ворожого сімейства. Дошкульні жарти переходять у суперечки, хтось когось штовхнув . і зчинилася бійка. А ось і Тібальд, небіж Капулетті, шукач пригод і забіяка. Він тільки й вичікує нагоди, щоб стати на двобій з ненависними Монтеккі. І раптом така можливість! Розпочинається бій. На шум вибігають з будинків Монтеккі й Капулетті.

Місто завирувало. Розляглися тяжкі удари набату. З’явився Герцог Верони. Він дає знак скласти зброю. Віднині, наказує він, хто зі зброєю в руках затіє бійку, буде вигнаний з Верони. Задоволений наказом Герцога, народ розходиться.

Кімната Джульєтти. Розпустувавшись, Джульєтта весело кепкує над своєю Годувальницею, закидає її подушками, втікає від неї, а та, незграбно перевалюючись, намагається впіймати дівчину. Веселощі припиняє мати Джульєтти. Поважно й суворо вона говорить Джульєтті, що та вже наречена. Її руки просить вельможний Паріс.

У палаці Капулетті – бал. Веронська знать у святковому вбранні поспішає на урочистість. Жартуючи й сміючись, пробігає Меркуціо. Він незадоволений Ромео, йому незрозумілий його сум. І сам Ромео не може втямити, що з ним діється. Його переслідує якесь передчуття. Зал палацу Капулетті. Гості просять Джульєтту потанцювати. Ромео, який прийшов до залу, неспроможний відвести від неї очей. Якась невідома сила тягне його до дівчини.

Всі факели померкли перед нею!

Вона сіяє вродою своєю

На щоках ночі, як д’ямант безцінний

У мавра в вусі;скарб занадто цінний,

Занадто дорогий він для життя

І для землі! Вона любов моя!

Скориставшись з того, що життєрадісний Меркуціо, який надів маску, веселить гостей, Ромео підходить до Джульєтти і схвильовано засвідчує свої почуття. У серці дівчини пробуджується кохання.

 

 

Дія друга

 

Тібальд, свідок цієї сцени, впізнає Ромео.

Місячної ночі Ромео зустрічається з Джульєттою.

О, там мій схід, Джульєтта, ясне сонце!

Зійди ж, прекрасне сонце, і убий

Своїм яскравим сяйвом заздрий місяць!

Уже й без того зблід він, занедужав

Від прикрості, що ти його служниця,

А все ж затьмарила його красою.

Вони присягаються одне одному в коханні, і жодна сила у світі не може подолати це почуття... Тільки світанок примушує їх розлучитися.

Неспроможна переносити навіть найкоротші розлуки з коханим, дівчина надсилає Ромео листа, якого має передати Годувальниця.

На площі Верони розважаються городяни. Годувальниця шукає Ромео. А ось і він. Листа вручено. Благовійно читає його юнак. Джульєтта погоджується стати його дружиною. Ромео ледь не божеволіє від радості, він бажає всім розповісти про своє щастя, але, не сказавши ні слова, залишає друзів.

До келії патера Лоренцо заходить Ромео. Він розповідає про свою любов до Джульєтти й просить обвінчати їх. Зворушений чистотою й силою почуттів Ромео і Джульєтти, Лоренцо сподівається, що цей шлюб примирить родини Монтеккі і Капулетті. І коли до келії входить Джульєтта, Лоренцо благословляє їхній союз.

А на площах Верони шумує й іскриться карнавал. Серед розвеселілих веронців і друзі Ромео – Меркуціо та Бенволіо. Забачивши Меркуціо, Тібальд зчиняє сварку й викликає його на поєдинок. У цей час з’являється Ромео і прагне вгамувати пристрасті, але Тібальд глузує з Ромео. І коли юнак відводить шпагу Меркуціо, щоб запобігти кровопролиттю, Тібальд наносить Меркуціо смертельного удару. Перемагаючи біль, Меркуціо пробує жартувати, та руки його слабшають, він падає мертвий.

У нестямі від горя, даючи обітницю помститися за вірного друга, Ромео вступає в поєдинок з Тібальдом і вбиває його. На гомін збігаються городяни на чолі з Герцогом. За зневаження закону всі з ненавистю проклинають Ромео і виганяють з Верони.

З’являється Лоренцо. Він намагається забрати з собою нещасного Ромео, але юнак, повний горя і відчаю, всім своїм єством лине до коханої Джульєтти.

 

 

Дія третя

 

Уночі Ромео проникає у кімнату Джульєтти, щоб побачитися з коханою перед розлукою... Наближається світанок, а з ним і неминучість розлуки закоханих, але в кожному теплиться надія на близьку зустріч.

Ранок. Заходить Годувальниця, а слідом за нею батьки Джульєтти. Вони повідомляють, що день її весілля з Парісом визначений. Джульєтта благає батька й матір змилостивитися над нею, не змушувати її на цей шлюб. Але батьки непохитні, батько навіть піднімає руку на Джульєтту. Вона у відчаї біжить до Лоренцо, який дає їй зілля. Випивши його, вона впаде у сон, схожий на смерть. І лише Ромео знатиме правду. Він повернеться за нею й забере її потайки із склепу. Джульєтта згоджується із Лоренцо.

Повернувшись додому, вона дає згоду на шлюб з Парісом, але, залишившись наодинці, випиває зілля. Вранці подруги, які мають спорядити наречену до вінця, знаходять Джульєтту мертвою. Звістка про її смерть сягає Мантуї, куди доля закинула її коханого. Пройнятий горем, він поспішає до Верони.

Ніч. На кладовище прибігає Ромео. Він припадає до гробниці, прощається з коханою і випиває отруту.

Джульєтта прокидається. Не відразу до неї повертається свідомість і пам’ять. Та, побачивши себе у склепі, вона все пригадує. Погляд її падає на Ромео. Коханий мертвий. Джульєтта теж прощається з життям...

Джульєтта і її Ромео любий...

Сумна їх доля призвела до згуби!..

ПРО БАЛЕТ «РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА» С. ПРОКОФ’ЄВА

Балет Прокоф’єва «Ромео і Джульєтта» один із видатних творів світового музичного мистецтва. Він писався у 1935-1936 роках, коли композитор, повернувшись на батьківщину після довгих мандрівок за кордоном, почав шукати сюжет для великого симфонічного твору. «Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра був саме той сюжет, за який С. Прокоф’єв, за його словами, «зразу схопився».

Завдання втілення знаменитої трагедії Шекспіра на балетній сцені було новаторським. У її розв’язанні композитор досягнув справді шекспірівської глибини, по-своєму «прочитав» першоджерело, побачив його події очима сучасника. В історії музики відомо кілька спроб реалізації «Ромео і Джульєтти» в балеті, але вони жодного разу не привели до перемоги, бо зводилися до передачі зовнішньої, фабульної сторони шекспірівської трагедії при поверховій музиці. А С. Прокоф’єв зумів виразити сутність її образів і ідейної концепції, розкрити глибину її драматичних конфліктів. Він не ілюструє текст п’єси і не стилізує відображену в ній добу, а створює багатогранний світ яскравих музичних образів, в яких втілені поезія кохання і трагедія його загибелі, відтворені контрасти святкових веселощів і жахливої драми, розкриті різноманітні характери людей і їхні долі.

С. Прокоф’єв відтворив на сцені шекспірівське пристрасне ставлення до життя, його сувору правдивість. Композитор відчув близькість Шекспіра не тільки точністю психологічних відтінків, не тільки трагедійною силою, але й гострими контрастами, багатогранною складністю образів.

У балеті збережено головних персонажів, послідовність сцен, сюжетну тканину трагедії Шекспіра. Проте сутність конфлікту передано більш сконцентровано, стисло й лаконічно, посилено драматичні контрасти. Кожна сцена балету – етап розвитку внутрішнього дійства в розкритті доль головних героїв.

Події балету розгортаються в добу Відродження на тлі життєрадісних вулиць і площ італійського міста Верони, що нуртують веселощами народних свят і карнавалів. Пожвавленій життєрадісній музиці протистоять грізні драматично напружені епізоди, пов’язані з кровною ворожнечею і лютою зненавистю сімейств Монтеккі й Капулетті. В атмосфері цієї ворожнечі зароджується й розквітає поетичне кохання юних Ромео і Джульєтти, які належать до двох ворогуючих родин. Це кохання – уособлення душевної краси й людяності, яке змушене трагічно загинути, бо суперечить жорстоким умовам навколишнього життя.

Справжній дар драматурга виявив С. Прокоф’єв у розробці музичних характеристик дійових осіб. Поряд із широкими, патетичними сценами, що символізують кохання Ромео й Джульєтти, кожен із героїв виступає як індивідуально-своєрідна особистість, наділена власною музичною характеристикою, що розвивається впродовж вистави.

Ромео на початку змальований як юнак, пройнятий романтичною млістю, хоч йому й не чужі веселий дотеп, пустотлива забавка. Після зустрічі з Джульєттою в ньому розгоряються палкі почуття, що знаходять вираження в світлих ліричних мелодіях його монологів і дуетів. Заступаючись за свого друга Меркуціо, який загинув від руки Тібальда, Ромео виявляє справжню відвагу бійця. А в фіналі, безсилий пережити смерть Джульєтти, він підноситься на височінь справжнього трагічного самозречення.

Такий же багатогранний і образ Джульєтти. Спочатку вона постає як пустотливе дівчисько. Але з веселої дівчинки перевтілюється у трагічну героїню, сповнену величезної сили. В першому епізоді легкі бурхливі мелодії змінюються задумливою ліричною темою, що ніби символізує перші передчуття любові. Складна гама суперечливих почуттів характеризує душевний стан героїні, виражаючи її вірність коханню, протест проти насилля.

Жах, страшні передчуття, кохання, що надає сил випити отруту, передаються з неперевершеною впевненістю. У музичних темах, що характеризують юних веронців, щирість і ніжність, поривання та пристрасть, надія та відчай. В розквіті високого поетичного почуття і в трагедії загибелі Джульєтта одностайна з Ромео.

Поряд з головними героями С. Прокоф’єв змальовує й інші персонажі, які беруть участь у розгортанні подій. Забіяці й пересмішникові Меркуціо протистоїть пихатий і злобливий Тібальд. Спокійною величною музичною темою охарактеризований мудрий і добродушний патер Лоренцо. Жартівливо-гротескова музика малює потішний образ Годувальниці. Непохитна й грізна воля, блиск парадних пишнот втілені у музичній характеристиці Герцога.

Характери персонажів вистави розкриваються в дії, в конфліктних зіткненнях і в боротьбі. Музика С. Прокоф’єва відтворює розвиток драми, втілює в собі її перипетії і внутрішній сенс. Композитор широко використовує систему лейтмотивів – яскравих і опуклих музикальних тем, що змальовують портрети, стан душі, дії героїв. Вони допомагають розкривати внутрішній «підтекст» дії, взаємини й зв’язки героїв і подій. Так, у момент, коли Ромео поривається втримати Тібальда від бійки, в оркестрі лунає тема Джульєтти, і ми розуміємо: це любов до Джульєтти змусила Ромео забути ворожнечу й сварку. В сцені смерті Меркуціо в оркестрі в хворобливо-спотвореному вигляді звучить пустотлива тема «масок» (поява Меркуціо з друзями на балу), а також трансформована тема веселої й безтурботної вулиці: це нагадування про минуле ще більше відтінює трагізм смерті Меркуціо. Такого роду музикальними асоціаціями й перегуками, створюваними системою лейтмотивів, що виражають внутрішній зміст дії, насичений увесь балет. Його музика проникнута безперервним струмом симфонічного розвитку з «хвилями» піднесень і спадів, яскравими кульмінаціями, тематичними розробками й вар’юваннями.

Яскраво самобутня й по-справжньому новаторська музика Прокоф’єва разом з тим глибоко пов’язана з традиціями російського балетного театру. Вже в балетах П. І. Чайковського музика перетворилася з простого супроводу танцю в змістовну основу вистави, що несе в собі його образи й виражає розвиток дії. За своєю ідейно-художньою значимістю й глибиною вона стала в один ряд із оперою і симфоніями. Цю традицію далі розвинуто в балетах О. Глазунова, І. Стравінського. На новий рівень вона піднята і в балетах С. Прокоф’єва, зокрема в «Ромео і Джульєтті».

Коли з’явився цей балет, С. Прокоф’єву довелося витримати немало дорікань про неспроможність його музики. Насправді ж ця музика перейнята танцювальними ритмами, в той же час вона дійова й симфонічна, тобто наділена конкретною драматургією, єдністю розвитку, розмаїттям виражальних засобів, підпорядкованих хореографічній образності.

Багатство музикальної драматургії «Ромео і Джульєтти» С. Прокоф’єва створює благодатну основу для сценічного втілення балету, служить стимулом для балетмейстерської й виконавської фантазії, вимагає новаторства в хореографії. Це багатство не одразу було оцінене діячами музичного театру. Першу редакцію балету не було прийнято до постановки. В Росії він побачив рампу 1940 року в Ленінградському театрі опери та балету ім. С. Кірова в постановці Л. М. Лавровського, для якої С. Прокоф’єв створив нову редакцію.

З того часу балет С. Прокоф’єва завоював всесвітнє визнання як завдяки постановкам у різних театрах світу, так і завдяки виконанню оркестрових сцен з балету.

 

Віктор Ванслов,
доктор мистецтвознавства

  • Меркуціо, друг Ромео:
  • РАГІМОВ Марат
  • Бенволіо, друг Ромео:
  • РОМАЩЕНКО Владислав
  • Монтеккі:
  • РУДЕНКО Дмитро