Upcoming shows

Ballet-fairy tale in 2 acts
Beginning: 6.01.2019 - 12:00
Completion: 14:00
The Nutcracker
Pyotr Tchaikovsky
The Nutcracker
Лібрето М. Петіпа за мотивами однойменної казки Е.Гофмана.

Прем’єра відбулася 30 грудня 1986 року.

 

 

Act I

It is Christmas Eve. Family and friends have gathered in the parlor to decorate the beautiful Christmas tree in preparation for the party. Once the tree is finished, the children are sent for. They stand in awe of the tree sparkling with candles and decorations.

The party begins. A march is played. Presents are given out to the children. Suddenly, as the owl-topped grandmother clock strikes eight, a mysterious figure enters the room. It is Drosselmeyer, a local councilman, magician, and Clara's godfather. He is also a talented toymaker who has brought with him gifts for the children, including four lifelike dolls who dance to the delight of all. He then has them put away for safekeeping.

Clara and Fritz are sad to see the dolls being taken away, but Drosselmeyer has yet another toy for them: a wooden nutcracker carved in the shape of a little man, used for cracking nuts. The other children ignore it, but Clara immediately takes a liking to it. Fritz, however, purposely breaks it. Clara is heartbroken.

During the night, after everyone else has gone to bed, Clara returns to the parlor to check on her beloved nutcracker. As she reaches the little bed, the clock strikes midnight and she looks up to see Drosselmeyer perched atop it. Suddenly, mice begin to fill the room and the Christmas tree begins to grow to dizzying heights. The nutcracker also grows to life size. Clara finds herself in the midst of a battle between an army of gingerbread soldiers and the mice, led by their king. They begin to eat the soldiers.

Act II

The nutcracker appears to lead the soldiers, who are joined by tin ones and dolls who serve as doctors to carry away the wounded. As the Mouse King advances on the still-wounded nutcracker, Clara throws her slipper at him, distracting him long enough for the nutcracker to stab him.

The mice retreat and the nutcracker is transformed into a handsome Prince. He leads Clara through the moonlit night to a pine forest in which the snowflakes dance around them, beckoning them on to his kingdom as the first act ends.

Clara and the Prince travel to the beautiful Land of Sweets, ruled by the Sugar Plum Fairy in his place until his return. He recounts for her how he had been saved from the Mouse King by Clara and had been transformed back into his own self.

In honor of the young heroine, a celebration of sweets from around the world is produced: chocolate from Spain, coffee from Arabia, tea from China, and candy canes from Russia all dance for their amusement; Danish shepherdesses perform on their flutes; Mother Ginger has her children, the Polichinelles, emerge from under her enormous hoop skirt to dance; a string of beautiful flowers perform a waltz. To conclude the night, the Sugar Plum Fairy and her Cavalier perform a dance.

A final waltz is performed by all the sweets, after which the Sugar Plum Fairy ushers Clara and the Prince down from their throne. He bows to her, she kisses Clara goodbye, and leads them to a reindeer drawn sleigh. It takes off as they wave goodbye to all the subjects who wave back.

Clara wakes up from her dream, the Nutcracker is just a toy again.

СИМФОНІЯ ПРО ДИТИНСТВО

Казка... Скільки привабливого, захоплюючого в цьому слові як для дітей, так і для дорослих! Адже казка — це чари, незвичайні перетворення, багато несподіванок, щось таємниче, навіть жахливе, але, і це найголовніше, — неодмінно щасливий фінал, де добро завжди перемагає зло. Та й любимо ми казки, мабуть, тому, що нашій уяві необхідно щось зовсім не від буденного життя, якесь диво. А поєднавши казку з музикою, відчуваємо це диво, яке примушує нас хвилюватися і завмирати в очікуванні щасливої миті.

Саме таким і є балет П. І. Чайковського «Лускунчик» за мотивами казки німецького письменника Е. Гофмана «Лускунчик та король мишей».

На початку 1891 року великий російський композитор, вже будучи автором видатних симфонічних творів та багатьох опер, розпочав роботу над «Лускунчиком». Працював П. І. Чайковський над новим балетом з великим напруженням.

Багато допомагав йому балетмейстер Маріус Петіпа, який розробив детальний план майбутньої вистави. Вже 25 лютого композитор в одному із своїх листів написав, що він працює над балетом «з усіх сил».

Музика «Лускунчика» вперше прозвучала 7 березня 1892 року в одному з Петербурзьких симфонічних концертів Російського музичного товариства. Під керівництвом автора виконувалася сюїта з нового, ще нікому невідомого балету. Брат композитора Модест Чайковський писав: «Успіх нового твору був великим. З шести номерів сюїти п'ять було повторено за одностайною вимогою публіки».

Прем'єра «Лускунчика» відбулася 6 грудня 1892 року в Петербурзі на сцені Маріїнського театру. Поставив балет Лев Іванов, який замінив на початку роботи над виставою важко хворого М. Петіпа. Незважаючи на успіх прем'єри, відгуки преси були далеко не одностайними. Поряд з захопленими рецензіями з'явились і негативні. Частині публіки та критикам важко давалося сприймання нового передового напряму в балетній музиці П. І. Чайковського, який, розвиваючи його, створив неперевершену симфонічну картину, де радощі і прикрощі дитинства були тільки заспівом музичної теми. Далі тема перетікала у великий поетичний і філософський світ, заперечуючи заздалегідь передбачуваний безтурботний фінал. У Лускунчика людська душа виходила з дитинства в пошуки нового життя з присмаком передчуття трагедії. Кульмінацією теми стало центральне адажіо.

Балетмейстеру Л.Іванову ставити виставу за чужим сценарієм видалось досить складно. Незважаючи на це, в «Лускунчику» з’явилося немало яскравих танців. Але драматургічної єдності вистава не мала і розпадалася на дві самостійні частини. Якщо героями першої частини були Клара і Лускунчик, у другій, потрапивши в царство солодощів, вони ставали тільки глядачами на цьому святі.

Згодом «Лускунчик» ставився багато разів як в Росії, так і за кордоном. Підсумком багатьох пошуків стала вистава, поставлена у 1934 році В. Вайноненом на ленінградській сцені. В його інтерпретації Клара та Лускунчик — повноправні герої всього балету. Саме це стало основою для всіх майбутніх постановок «Лускунчика». Музичні ідеї П. І. Чайковського отримали рівноцінне хореографічне втілення.

За своїм загальним ідейним змістом «Лускунчик» має багато спільного з попередніми балетами композитора — «Лебединим озером» та «Сплячою красунею» — та ж сама основна тема подолання злих чар всеперемагаючою любов'ю та людяністю.

Недобре, вороже людині втілено в образах таємничого Дроссельмейєра та мишачого царства, яким протиставлений світ дитячої душі, можливо, ще несміливої та полохливої, але зворушливої в своїй щирості, в прагненні до добра. Ніжна відданість Клари перемагає злі чари, звільняє з полону прекрасного юнака Лускунчика, стверджує світло й радість.

Чудова музика П. І. Чайковського має багату звукову палітру. Композитор знаходить все нові й нові можливості для внутрішнього ліричного наповнення кожного образу.

Хореографія «Лускунчика» допомагає пізнати загадкову дитячу душу, дивне її вміння поєднувати реальне з фантастичним. Кожний герой казки має свій внутрішній світ та свою мрію. Маленька Клара то сумна, то весела, то сповнена жахом, то подивом, їй притаманна дитяча грайливість, але крізь неї вже проступає юна жіночість та грація. Дівчинка рухається легко, невимушено, і ця поетичність дає Кларі можливість потрапити далі в чарівну казку, дізнатися, що ляльковий Лускунчик — це зачарований принц, що іграшки можуть оживати вночі, а сама вона здатна на сміливий вчинок, який знищить Короля мишей. Лускунчик, який спочатку викликає співчуття своїм зовнішнім виглядом, стає мужнім, сміливо вступає в бій з мишами, щоб захистити Клару.

Поетичністю овіяна сцена «зростання ялинки». Можливо, саме тут вперше охоплює героїв передчуття любові, «зростають» їхні душі, що безупинно прагнуть до перемоги світлого й прекрасного і, як би завершенням всіх хвилювань, апофеозом першої дії стає чудовий «Вальс сніжинок», овіяний промінням світлої мрії.

Друга дія — це грандіозний фінальний святковий дивертисмент. Клара та Принц потрапляють у царство ляльок. Основну частину свята складає яскрава галерея характерних танців, в яких знову ж таки музичний геній П. І. Чайковського дає можливість проявити свою уяву і фантазію хореографам.

Кого тільки немає на святі Клари та Лускунчика! Ось бравурний блискучий танець, який виконують іспанські ляльки, а ось танець східних ляльок, побудований на ніжних, вишуканих, повільних рухах, які зачаровують. Танцюють китайські фарфорові статуетки, їх змінюють ляльки, які виконують яскраво-темпераментний російський трепак, їхні рухи стають все швидшими та швидшими і завершуються справжнім вихором.

Вершиною святкового дивертисменту є «Вальс квітів». Подібний до знаменитих вальсів з «Лебединого озера» та «Сплячої красуні», він перевершує їх своїм мелодійним багатством і розмахом симфонічного розвитку, красою ліній кордебалету.

П. І. Чайковський, працюючи над «Лускунчиком», намагався знайти особливі темброві ефекти, які б змогли передати всю казкову незвичайність другої дії. В зв'язку з цим він звернув увагу на нещодавно винайдену челесту і став одним з перших, хто ввів цей інструмент у симфонічний оркестр. Вслухайтесь у ніжні, кришталеві акорди челести, що звучать у варіації Клари. Всі танці другої дії сяють, мов коштовне каміння.

«Лускунчик» має довге сценічне життя. Це казка, в якій втілено цілком земний, конкретний зміст, розповідь засобами музики та хореографії про сильні душі, свіжі почуття, сміливість та відданість. Академік Борис Асаф'єв писав про балет П. І. Чайковського: «Лускунчик» — зовсім інше і зовсім особливе досконале художнє явище: симфонія про дитинство. Ні, вірніше, про те, коли дитинство на зламі. Коли вже хвилюють мрії ще невідомої юності, але ще не відійшли дитячі звички, дитячі жахи, коли ляльки — наче живі, а гра у війну — це бажання бачити себе мужнім, хоробрим. Коли сни поривають думки і почуття вперед, а неусвідомлене — в життя, яке тільки передчувається.

Наче розсуваються стіни дитячої кімнати і думки — мрії героїні та героя, вириваються на свіжий простір — у ліс, природу, назустріч вітрам, хуртовинам, далі — до зірок... і в рожеве море надій».

На київській сцені балет ставився неодноразово. У 1956 році до нього звернувся народний артист СРСР, балетмейстер Вахтанг Вронський. У 1972 році постановку «Лускунчика» здійснив народний артист України Анатолій Шекера, зберігаючи в інтерпретації балету класичні традиції Л.Іванова і М. Петіпа та прагнучи до розвитку складних форм хореографічного симфонізму. Ще раз у 2004 році свою інтерпретацію балету втілив заслужений артист України, балетмейстер Володимир Литвинов, поставивши його за власним лібрето та прагнучи глибше передати саме фантастичний зміст казки. Сьогодні на сцені Національної опери України у художньому оформленні народного художника України Марії Левитської йде постановка «Лускунчика», яку в 1986 році, дебютуючи як хореограф, здійснив народний артист СРСР Валерій Ковтун. Він створив лірико-романтичну виставу про красиву і чисту душу юної героїні, про велику всеперемагаючу любов та світлі мрії, які допомагають сприймати світ, де завжди є місце торжеству добра та щастя.

 

Вікторія АПАНАСЕНКО