Upcoming shows

Ballet-fairy tale in 2 acts
Beginning: 6.01.2019 - 12:00
Completion: 14:00
The Nutcracker
Pyotr Tchaikovsky
The Nutcracker
Лібрето М. Петіпа за мотивами однойменної казки Е.Гофмана.

Прем’єра відбулася 30 грудня 1986 року.
TABLE OF CONTENTS
 
Act 1
 
Guests are gathering for the Stahlbaum family’s New Year's party. Among them, the children’s favorite - Drosselmeyer. The children impatiently wait for when the tree is filled with colorful lights. The wizard enters. He prepared a gift for the children - a puppet theater. In front of them are dolls - Columbine, Harlequin, and Saracen. The children are delighted. The wizard takes off his mask, and everyone sees that it is Drosselmeyer. Clara and Fritz - the Stahlbaum children - beg to be given the dolls, but they have already been taken away. Drosselmeyer, trying to calm the children, gives them a funny Nutcracker. Fritz takes the doll from Clara and inadvertently breaks it. With tenderness, Clara consoles the crippled Nutcracker and puts him to bed.
 
Guests dance the grandfather dance and disperse.
 
Night. The room where the tree stands seems mysterious, enchanted. Overcoming fear, Clara came to look at the "ailing" Nutcracker. She looks at the clock and is horrified to see that at midnight the owl on them has turned into Drosselmeyer, who looks on with an everyday smile. At the behest of the magician appear mice, led by their king. Clara wants to escape, but strength leaves her. She gets to the tree - the mice disappear. The Christmas tree starts to grow to huge proportions. Everything around is changing. Suddenly the mice and their King reappear. A tin soldier raises the alarm. Brave Nutcracker boldly commences the battle. But the forces are unequal. The Nutcracker is left alone. Clara, seeing that her darling is in danger, takes a slipper and throws it at the King of mice with all her might. Frightened mice scatter. Only one Nutcracker is left lying on the floor. Clara runs up to him. Suddenly a miracle happens. In front of her is a beautiful young man, the Prince Nutcracker. He looks at Clara gratefully. The room turns into a winter forest. In the magical dance, light snowflakes whirl. Clara and the Nutcracker Prince are drawn to each other like a magical dream, a star twinkling on the Christmas tree. They get into a fairytale boat and set off traveling to the summit.
 
Act 2
 
Clara and the Prince's journey continues. They almost reach the top of the tree, but the mice are catching up with them. The Nutcracker boldly enters the battle and wins.
 
* * *
 
Clara and the Prince reach the kingdom of dolls. They are met by twelve pages. The prince tells everyone about his adventures, about how Clara saved him. The dolls celebrate her noble deed. In honor of Clara and the Prince, the kingdom of dolls arranges a big celebration. The lovers are happy to achieve their dreams!
 
* * *
 
Morning. New Year's Eve is over, and with it, the fairytale spell and Clara's beautiful dream have disappeared. She is home again, and in front of her is the Nutcracker doll.
 
 

 

 

 
 
 
 
 
 
 

СИМФОНІЯ ПРО ДИТИНСТВО

Казка... Скільки привабливого, захоплюючого в цьому слові як для дітей, так і для дорослих! Адже казка — це чари, незвичайні перетворення, багато несподіванок, щось таємниче, навіть жахливе, але, і це найголовніше, — неодмінно щасливий фінал, де добро завжди перемагає зло. Та й любимо ми казки, мабуть, тому, що нашій уяві необхідно щось зовсім не від буденного життя, якесь диво. А поєднавши казку з музикою, відчуваємо це диво, яке примушує нас хвилюватися і завмирати в очікуванні щасливої миті.

Саме таким і є балет П. І. Чайковського «Лускунчик» за мотивами казки німецького письменника Е. Гофмана «Лускунчик та король мишей».

На початку 1891 року великий російський композитор, вже будучи автором видатних симфонічних творів та багатьох опер, розпочав роботу над «Лускунчиком». Працював П. І. Чайковський над новим балетом з великим напруженням.

Багато допомагав йому балетмейстер Маріус Петіпа, який розробив детальний план майбутньої вистави. Вже 25 лютого композитор в одному із своїх листів написав, що він працює над балетом «з усіх сил».

Музика «Лускунчика» вперше прозвучала 7 березня 1892 року в одному з Петербурзьких симфонічних концертів Російського музичного товариства. Під керівництвом автора виконувалася сюїта з нового, ще нікому невідомого балету. Брат композитора Модест Чайковський писав: «Успіх нового твору був великим. З шести номерів сюїти п'ять було повторено за одностайною вимогою публіки».

Прем'єра «Лускунчика» відбулася 6 грудня 1892 року в Петербурзі на сцені Маріїнського театру. Поставив балет Лев Іванов, який замінив на початку роботи над виставою важко хворого М. Петіпа. Незважаючи на успіх прем'єри, відгуки преси були далеко не одностайними. Поряд з захопленими рецензіями з'явились і негативні. Частині публіки та критикам важко давалося сприймання нового передового напряму в балетній музиці П. І. Чайковського, який, розвиваючи його, створив неперевершену симфонічну картину, де радощі і прикрощі дитинства були тільки заспівом музичної теми. Далі тема перетікала у великий поетичний і філософський світ, заперечуючи заздалегідь передбачуваний безтурботний фінал. У Лускунчика людська душа виходила з дитинства в пошуки нового життя з присмаком передчуття трагедії. Кульмінацією теми стало центральне адажіо.

Балетмейстеру Л.Іванову ставити виставу за чужим сценарієм видалось досить складно. Незважаючи на це, в «Лускунчику» з’явилося немало яскравих танців. Але драматургічної єдності вистава не мала і розпадалася на дві самостійні частини. Якщо героями першої частини були Клара і Лускунчик, у другій, потрапивши в царство солодощів, вони ставали тільки глядачами на цьому святі.

Згодом «Лускунчик» ставився багато разів як в Росії, так і за кордоном. Підсумком багатьох пошуків стала вистава, поставлена у 1934 році В. Вайноненом на ленінградській сцені. В його інтерпретації Клара та Лускунчик — повноправні герої всього балету. Саме це стало основою для всіх майбутніх постановок «Лускунчика». Музичні ідеї П. І. Чайковського отримали рівноцінне хореографічне втілення.

За своїм загальним ідейним змістом «Лускунчик» має багато спільного з попередніми балетами композитора — «Лебединим озером» та «Сплячою красунею» — та ж сама основна тема подолання злих чар всеперемагаючою любов'ю та людяністю.

Недобре, вороже людині втілено в образах таємничого Дроссельмейєра та мишачого царства, яким протиставлений світ дитячої душі, можливо, ще несміливої та полохливої, але зворушливої в своїй щирості, в прагненні до добра. Ніжна відданість Клари перемагає злі чари, звільняє з полону прекрасного юнака Лускунчика, стверджує світло й радість.

Чудова музика П. І. Чайковського має багату звукову палітру. Композитор знаходить все нові й нові можливості для внутрішнього ліричного наповнення кожного образу.

Хореографія «Лускунчика» допомагає пізнати загадкову дитячу душу, дивне її вміння поєднувати реальне з фантастичним. Кожний герой казки має свій внутрішній світ та свою мрію. Маленька Клара то сумна, то весела, то сповнена жахом, то подивом, їй притаманна дитяча грайливість, але крізь неї вже проступає юна жіночість та грація. Дівчинка рухається легко, невимушено, і ця поетичність дає Кларі можливість потрапити далі в чарівну казку, дізнатися, що ляльковий Лускунчик — це зачарований принц, що іграшки можуть оживати вночі, а сама вона здатна на сміливий вчинок, який знищить Короля мишей. Лускунчик, який спочатку викликає співчуття своїм зовнішнім виглядом, стає мужнім, сміливо вступає в бій з мишами, щоб захистити Клару.

Поетичністю овіяна сцена «зростання ялинки». Можливо, саме тут вперше охоплює героїв передчуття любові, «зростають» їхні душі, що безупинно прагнуть до перемоги світлого й прекрасного і, як би завершенням всіх хвилювань, апофеозом першої дії стає чудовий «Вальс сніжинок», овіяний промінням світлої мрії.

Друга дія — це грандіозний фінальний святковий дивертисмент. Клара та Принц потрапляють у царство ляльок. Основну частину свята складає яскрава галерея характерних танців, в яких знову ж таки музичний геній П. І. Чайковського дає можливість проявити свою уяву і фантазію хореографам.

Кого тільки немає на святі Клари та Лускунчика! Ось бравурний блискучий танець, який виконують іспанські ляльки, а ось танець східних ляльок, побудований на ніжних, вишуканих, повільних рухах, які зачаровують. Танцюють китайські фарфорові статуетки, їх змінюють ляльки, які виконують яскраво-темпераментний російський трепак, їхні рухи стають все швидшими та швидшими і завершуються справжнім вихором.

Вершиною святкового дивертисменту є «Вальс квітів». Подібний до знаменитих вальсів з «Лебединого озера» та «Сплячої красуні», він перевершує їх своїм мелодійним багатством і розмахом симфонічного розвитку, красою ліній кордебалету.

П. І. Чайковський, працюючи над «Лускунчиком», намагався знайти особливі темброві ефекти, які б змогли передати всю казкову незвичайність другої дії. В зв'язку з цим він звернув увагу на нещодавно винайдену челесту і став одним з перших, хто ввів цей інструмент у симфонічний оркестр. Вслухайтесь у ніжні, кришталеві акорди челести, що звучать у варіації Клари. Всі танці другої дії сяють, мов коштовне каміння.

«Лускунчик» має довге сценічне життя. Це казка, в якій втілено цілком земний, конкретний зміст, розповідь засобами музики та хореографії про сильні душі, свіжі почуття, сміливість та відданість. Академік Борис Асаф'єв писав про балет П. І. Чайковського: «Лускунчик» — зовсім інше і зовсім особливе досконале художнє явище: симфонія про дитинство. Ні, вірніше, про те, коли дитинство на зламі. Коли вже хвилюють мрії ще невідомої юності, але ще не відійшли дитячі звички, дитячі жахи, коли ляльки — наче живі, а гра у війну — це бажання бачити себе мужнім, хоробрим. Коли сни поривають думки і почуття вперед, а неусвідомлене — в життя, яке тільки передчувається.

Наче розсуваються стіни дитячої кімнати і думки — мрії героїні та героя, вириваються на свіжий простір — у ліс, природу, назустріч вітрам, хуртовинам, далі — до зірок... і в рожеве море надій».

На київській сцені балет ставився неодноразово. У 1956 році до нього звернувся народний артист СРСР, балетмейстер Вахтанг Вронський. У 1972 році постановку «Лускунчика» здійснив народний артист України Анатолій Шекера, зберігаючи в інтерпретації балету класичні традиції Л.Іванова і М. Петіпа та прагнучи до розвитку складних форм хореографічного симфонізму. Ще раз у 2004 році свою інтерпретацію балету втілив заслужений артист України, балетмейстер Володимир Литвинов, поставивши його за власним лібрето та прагнучи глибше передати саме фантастичний зміст казки. Сьогодні на сцені Національної опери України у художньому оформленні народного художника України Марії Левитської йде постановка «Лускунчика», яку в 1986 році, дебютуючи як хореограф, здійснив народний артист СРСР Валерій Ковтун. Він створив лірико-романтичну виставу про красиву і чисту душу юної героїні, про велику всеперемагаючу любов та світлі мрії, які допомагають сприймати світ, де завжди є місце торжеству добра та щастя.

 

Вікторія АПАНАСЕНКО