Upcoming shows

Ballet in 3 acts
Beginning: 4.06.2019 - 19:00
Completion: 21:40
Romeo and Juliet
Sergei Prokofiev
Romeo and Juliet
Scenario by Sergei Radlov, Sergei Prokofiev
Based on the tragedy of the same name by William Shakespeare
Choreography and staging by Anatoliy Shekera
The premiere on the Kiev stage took place on November 3, 1971.
In 1991, the Kiev staging of the ballet "Romeo and Juliet" by the decision of UNESCO in the anniversary year of S. Prokofiev
was recognized as the best interpretation of this work and was awarded a medal.


Two households, both alike in dignity,
In fair Verona, where we lay our scene,
From ancient grudge break to new mutiny,
Where civil blood makes civil hands unclean.
From forth the fatal loins of these two foes
A pair of star-cross'd lovers take their life;
Whose misadventured piteous overthrows
Do with their death bury their parents' strife.
Act 1
Verona at dawn. The city is still asleep. Only Romeo cannot sleep. He roams the empty streets, surrendering to dreams of love. Gradually the city comes to life, passersby appear. Servants come out of the Capulet house. They work as maids. The Montague house, which is located on the other side of the square, also has servants coming out. They are looking for a reason to quarrel with the servants of the enemy family. Sensitive jokes turn into disputes, someone was pushed. A fight ensued. And here is Tybalt, nephew of Capulet, seeker of adventure, and bully. He just waits for the opportunity to duel with the hated Montagues. And suddenly, such an opportunity arises! The battle begins. The Montagues and Capulets run out of their homes at the commotion.
The city is seething. Alarm bells are heavily struck. The Duke of Verona appears. He gives the sign to lay down arms. From now on, he orders, anyone with a weapon in their hands that starts a fight will be expelled from Verona. Pleased with the order of the Duke, the people disperse.
Juliet's room. Mischievously and merrily Juliet laughs at her Nurse, throws pillows at her, runs away from her, and she, awkwardly waddling over, tries to catch the girl. Juliet stops having fun. Strictly and with importance she tells Juliet that she is already a bride. The noble Paris has asked for her hand in marriage.
In the Capulet palace – a ball. Veronese nobility in festive attire hurry to the function. Joking and laughing, Mercutio runs over. He is dissatisfied with Romeo; he does not understand his sadness. And Romeo himself cannot understand what is happening to him. Some kind of foreboding haunts him. Hall of the Capulet palace. Guests ask Juliet to dance. Romeo, who came to the hall, is unable to take his eyes off her. Some unknown force pulls him to the girl.
O, she doth teach the torches to burn bright!
It seems she hangs upon the cheek of night
Like a rich jewel in an Ethiope’s ear;
Beauty too rich for use, for earth too dear!
Taking advantage of the fact that the cheerful Mercutio, who put on a mask, amuses the guests, Romeo comes up to Juliet and speaks discomposedly about his feelings. In the girl’s heart love awakens.
Act 2
Tybalt, witness to the scene, recognizes Romeo.
On a moonlit night, Romeo meets Juliet.
It is the east, and Juliet is the sun!—
Arise, fair sun, and kill the envious moon, 
Who is already sick and pale with grief, 
That thou her maid art far more fair than she: 
Be not her maid, since she is envious;
They swear to each other in love, and no power in the world can overcome this feeling ... Only dawn causes them to part.
She cannot tolerate even the shortest separation from her beloved; the girl sends Romeo a letter that the Nurse is to pass on.
In the square of Verona, the citizens enjoy themselves. The Nurse is searching for Romeo. And here he is. The letter is handed over. The youth devoutly reads it. Juliet agrees to be his wife. Romeo almost goes crazy with joy, he wants to tell everyone about his happiness, but without saying a word, leaves his friends.
Romeo walks into friar Laurence’s cell. He talks about his love for Juliet and asks them to be married. Touched by the purity and strength of Romeo and Juliet's feelings, Laurence hopes that this marriage will reconcile the Montague and Capulet families. And when Juliet enters the cell, Laurence blesses their union.
While in the squares of Verona, the carnival is roaring and sparkling. Among the merry Veronites are Romeo's friends, Mercutio and Benvolio. Seeing Mercutio, Tybalt raises a quarrel and forces him into a duel. At this time, Romeo appears and seeks to calm passions, but Tybalt scoffs at Romeo. And when the young man removes Mercucio's sword to prevent bloodshed, Tybalt deals a fatal blow to Mercutio. Overcoming pain, Mercutio tries to joke, and as his hands weaken, he falls dead.
Beside himself with grief, giving a vow to avenge his faithful friend, Romeo duels with Tybalt and kills him. Citizens led by the Duke come running at the commotion. For breaking the law, they all hatefully curse Romeo and banish him from Verona.
Laurence appears. He is trying to take with him the unfortunate Romeo, but the young man, full of grief and despair, with his whole being strives for his beloved Juliet.
Act 3
At night, Romeo infiltrates Juliet's room to see his beloved before parting ... Dawn is approaching, and with it the inevitability of the lovers’ separation, but in each there smolders hope for a close rendezvous.
Morning. The Nurse arrives, and after her Juliet's parents. They announce that her wedding day with Paris has been determined. Juliet pleads with her father and mother to have mercy on her, not to force her into this marriage. But her parents are adamant, the father even raising his hand to Juliet. She desperately runs to Laurence, who gives her a potion. After drinking it, she will fall into a sleep resembling death. And only Romeo would know the truth. He will return for her and secretly take her from the crypt. Juliet agrees with Laurence.
Upon returning home, she agrees to marry Paris, but, when left alone, drinks the potion. In the morning, her friends who are to prepare the bride for the crown find Juliet dead. News of her death reaches Mantua, where fate has thrown her beloved. Filled with grief, he hurries to Verona.
Night. Romeo runs to the cemetery. He falls on the tomb, says goodbye to his beloved and drinks poison.
Juliet wakes up. Her consciousness and memory do not immediately return to her. Then, upon seeing herself in the crypt, she remembers everything. Her gaze falls to Romeo. Her beloved is dead. Juliet also says goodbye to life...
Juliet and her dear Romeo...
Their sad fate led to death!..



Балет Прокоф’єва «Ромео і Джульєтта» один із видатних творів світового музичного мистецтва. Він писався у 1935-1936 роках, коли композитор, повернувшись на батьківщину після довгих мандрівок за кордоном, почав шукати сюжет для великого симфонічного твору. «Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра був саме той сюжет, за який С. Прокоф’єв, за його словами, «зразу схопився».

Завдання втілення знаменитої трагедії Шекспіра на балетній сцені було новаторським. У її розв’язанні композитор досягнув справді шекспірівської глибини, по-своєму «прочитав» першоджерело, побачив його події очима сучасника. В історії музики відомо кілька спроб реалізації «Ромео і Джульєтти» в балеті, але вони жодного разу не привели до перемоги, бо зводилися до передачі зовнішньої, фабульної сторони шекспірівської трагедії при поверховій музиці. А С. Прокоф’єв зумів виразити сутність її образів і ідейної концепції, розкрити глибину її драматичних конфліктів. Він не ілюструє текст п’єси і не стилізує відображену в ній добу, а створює багатогранний світ яскравих музичних образів, в яких втілені поезія кохання і трагедія його загибелі, відтворені контрасти святкових веселощів і жахливої драми, розкриті різноманітні характери людей і їхні долі.

С. Прокоф’єв відтворив на сцені шекспірівське пристрасне ставлення до життя, його сувору правдивість. Композитор відчув близькість Шекспіра не тільки точністю психологічних відтінків, не тільки трагедійною силою, але й гострими контрастами, багатогранною складністю образів.

У балеті збережено головних персонажів, послідовність сцен, сюжетну тканину трагедії Шекспіра. Проте сутність конфлікту передано більш сконцентровано, стисло й лаконічно, посилено драматичні контрасти. Кожна сцена балету – етап розвитку внутрішнього дійства в розкритті доль головних героїв.

Події балету розгортаються в добу Відродження на тлі життєрадісних вулиць і площ італійського міста Верони, що нуртують веселощами народних свят і карнавалів. Пожвавленій життєрадісній музиці протистоять грізні драматично напружені епізоди, пов’язані з кровною ворожнечею і лютою зненавистю сімейств Монтеккі й Капулетті. В атмосфері цієї ворожнечі зароджується й розквітає поетичне кохання юних Ромео і Джульєтти, які належать до двох ворогуючих родин. Це кохання – уособлення душевної краси й людяності, яке змушене трагічно загинути, бо суперечить жорстоким умовам навколишнього життя.

Справжній дар драматурга виявив С. Прокоф’єв у розробці музичних характеристик дійових осіб. Поряд із широкими, патетичними сценами, що символізують кохання Ромео й Джульєтти, кожен із героїв виступає як індивідуально-своєрідна особистість, наділена власною музичною характеристикою, що розвивається впродовж вистави.

Ромео на початку змальований як юнак, пройнятий романтичною млістю, хоч йому й не чужі веселий дотеп, пустотлива забавка. Після зустрічі з Джульєттою в ньому розгоряються палкі почуття, що знаходять вираження в світлих ліричних мелодіях його монологів і дуетів. Заступаючись за свого друга Меркуціо, який загинув від руки Тібальда, Ромео виявляє справжню відвагу бійця. А в фіналі, безсилий пережити смерть Джульєтти, він підноситься на височінь справжнього трагічного самозречення.

Такий же багатогранний і образ Джульєтти. Спочатку вона постає як пустотливе дівчисько. Але з веселої дівчинки перевтілюється у трагічну героїню, сповнену величезної сили. В першому епізоді легкі бурхливі мелодії змінюються задумливою ліричною темою, що ніби символізує перші передчуття любові. Складна гама суперечливих почуттів характеризує душевний стан героїні, виражаючи її вірність коханню, протест проти насилля.

Жах, страшні передчуття, кохання, що надає сил випити отруту, передаються з неперевершеною впевненістю. У музичних темах, що характеризують юних веронців, щирість і ніжність, поривання та пристрасть, надія та відчай. В розквіті високого поетичного почуття і в трагедії загибелі Джульєтта одностайна з Ромео.

Поряд з головними героями С. Прокоф’єв змальовує й інші персонажі, які беруть участь у розгортанні подій. Забіяці й пересмішникові Меркуціо протистоїть пихатий і злобливий Тібальд. Спокійною величною музичною темою охарактеризований мудрий і добродушний патер Лоренцо. Жартівливо-гротескова музика малює потішний образ Годувальниці. Непохитна й грізна воля, блиск парадних пишнот втілені у музичній характеристиці Герцога.

Характери персонажів вистави розкриваються в дії, в конфліктних зіткненнях і в боротьбі. Музика С. Прокоф’єва відтворює розвиток драми, втілює в собі її перипетії і внутрішній сенс. Композитор широко використовує систему лейтмотивів – яскравих і опуклих музикальних тем, що змальовують портрети, стан душі, дії героїв. Вони допомагають розкривати внутрішній «підтекст» дії, взаємини й зв’язки героїв і подій. Так, у момент, коли Ромео поривається втримати Тібальда від бійки, в оркестрі лунає тема Джульєтти, і ми розуміємо: це любов до Джульєтти змусила Ромео забути ворожнечу й сварку. В сцені смерті Меркуціо в оркестрі в хворобливо-спотвореному вигляді звучить пустотлива тема «масок» (поява Меркуціо з друзями на балу), а також трансформована тема веселої й безтурботної вулиці: це нагадування про минуле ще більше відтінює трагізм смерті Меркуціо. Такого роду музикальними асоціаціями й перегуками, створюваними системою лейтмотивів, що виражають внутрішній зміст дії, насичений увесь балет. Його музика проникнута безперервним струмом симфонічного розвитку з «хвилями» піднесень і спадів, яскравими кульмінаціями, тематичними розробками й вар’юваннями.

Яскраво самобутня й по-справжньому новаторська музика Прокоф’єва разом з тим глибоко пов’язана з традиціями російського балетного театру. Вже в балетах П. І. Чайковського музика перетворилася з простого супроводу танцю в змістовну основу вистави, що несе в собі його образи й виражає розвиток дії. За своєю ідейно-художньою значимістю й глибиною вона стала в один ряд із оперою і симфоніями. Цю традицію далі розвинуто в балетах О. Глазунова, І. Стравінського. На новий рівень вона піднята і в балетах С. Прокоф’єва, зокрема в «Ромео і Джульєтті».

Коли з’явився цей балет, С. Прокоф’єву довелося витримати немало дорікань про неспроможність його музики. Насправді ж ця музика перейнята танцювальними ритмами, в той же час вона дійова й симфонічна, тобто наділена конкретною драматургією, єдністю розвитку, розмаїттям виражальних засобів, підпорядкованих хореографічній образності.

Багатство музикальної драматургії «Ромео і Джульєтти» С. Прокоф’єва створює благодатну основу для сценічного втілення балету, служить стимулом для балетмейстерської й виконавської фантазії, вимагає новаторства в хореографії. Це багатство не одразу було оцінене діячами музичного театру. Першу редакцію балету не було прийнято до постановки. В Росії він побачив рампу 1940 року в Ленінградському театрі опери та балету ім. С. Кірова в постановці Л. М. Лавровського, для якої С. Прокоф’єв створив нову редакцію.

З того часу балет С. Прокоф’єва завоював всесвітнє визнання як завдяки постановкам у різних театрах світу, так і завдяки виконанню оркестрових сцен з балету.


Віктор Ванслов,
доктор мистецтвознавства