Репертуар

Балет на 1 дію
Тривалість вистави:
10 хв.
Видіння троянди
Карл Марія фон Вебер
Видіння троянди
Лібрето Жана-Луї Водуайє за віршем Теофіля Готьє.
Інструментування Гектора Берліоза.
Хореографія Михайла Фокіна.
Сценографія першої постановки відтворена за ескізами Леона Бакста.

 

Балет «Видіння троянди»

Балет «Видіння троянди» створений видатним хореографом ХХ століття Михайлом Фокіним на музику «Запрошення до танцю» Карла Марії Вебера в оркестровці Гектора Берліоза на лібрето Жана Луї Водуайє. Прем’єра відбулася 19 квітня 1911 року в Монте-Карло у виконанні трупи російського балету Сергія Дягілєва, художник – Лев Бакст, диригент – Микола Черепнін. М. Фокін поставив балет на одному диханні, сповнений творчого натхнення, не знаходячи жодних вад у виконавців, якими були легендарні танцівники Тамара Карсавіна та Вацлав Ніжинський. В основу сюжету цього дивного твору були покладені два перші рядки вірша французького поета-романтика Теофіля Готьє: «Я – дух троянди, яку ти носила вчора на балу...»

Михайла Фокіна полонив цей вірш, в якому оживає душа квітки, та надихнув на створення образної пластичної балетної форми.

Юна дівчина, повернувшись з балу, засинає у кріслі. Яскрава троянда випадає з її руки. У сні приходить до неї дух Троянди і знову запрошує на стрімкий вальс. З останніми тактами видіння зникає і дівчина прокидається.

«Це дух квітки, який прилетів нагадати своїм ароматом про коханого, про танець з ним на балу, про обмін словами, можливо про поцілунок. Spectre жодним рухом не схожий на звичайного танцівника, який виконує для задоволення публіки свої варіації, – писав М. Фокін. Це – дух. Це – мрія. Це аромат троянди, пестощі її ніжних пелюстків...»

У балеті чудово поєдналися романтизм Готьє, довершене класичне па-де-де Фокіна та душа, яку вдихнув у цю хореографічну поему Вацлав Ніжинський, якого сучасники називали «богом танцю», «восьмим чудом світу», «королем повітря». Його дружина Ромола Ніжинська писала у своїх спогадах, що ця хореографічна мініатюра є перлиною серед композицій Фокіна. Вона була настільки вишуканою, що стала класичною постановкою балетмейстера.

Дівчина, яка повернулася з першого балу, мрійливо відтворює в пам'яті враження від вечора. Вона думає про прекрасного принца і повільно цілує приколену до корсажа троянду, яку він їй подарував. Одурманена весняним повітрям і ароматом квітки, вона сідає на стілець і засинає, – продовжує спогади Р. Ніжинська. Раптом душа троянди, витвір її фантазії, який матеріалізувався, виникає у залитому місячним сяйвом вікні, одним стрибком опиняючись за сплячою дівчиною, немов дух, який приніс ніжний ласкавий вітерець. Що це: аромат троянди чи відлуння обіцянки кохання? Перед нами – струнка, безстатева істота, ефемерне, гнучке. Не квітка і не людина, а можливо, те й інше. Не можна сказати, хто це – юнак або дівчина, або що це – сон чи мрія. Витончене й прекрасне, як стеблина троянди, з теплим оксамитом червоних пелюстків, чистий і чуттєвий одночасно, з безмежною ніжністю він дивиться на сплячу дівчину, потім починає легко обертатися. Це не танець, не сон, це дійсно дивне, нескінченно прекрасне «видіння» троянди. Тут сплелися нероздільно реальність та мрія.

Одним стрибком танцівник перетинає сцену, втілюючи у реальність сон – аромат саду в червневу ніч, таємниче світло місяця. Він пливе в повітрі, заворожуючи глядачів, раптом зупиняється біля дівчини, будить її, і вона знаходить свої бажання, свої мрії, власне, кохання. Він проносить її через повітряні потоки, пестячи, зваблюючи, кохаючи, цнотливим жестом пропонуючи себе та оживляючи щасливі моменти таємних переживань юного серця на першому балу. І коли дівчина м'яко опускається в крісло – покірно падає до її ніг. Потім неймовірно легким стрибком злітає в повітря і знову танцює навколо коханої, являючи собою красу у вищому прояві. Ніжним поцілунком він віддає дівчині частину недосяжного щастя і зникає назавжди. У «Видінні троянди» глядачам хотілося плакати, від насолоди.

В. Ніжинський зізнавався, що «намагався виразити красу, чистоту, любов – перш за все, любов у її божественному розумінні. Мистецтво, любов, природа – тільки нескінченно малі часточки божественного духу. Я хотів вловити їх і донести до публіки, щоб вона зрозуміла, що Він всюдисущий. Якщо глядачі відчули це, виходить, я зумів відобразити Його».

Після дягілєвських сезонів до фокінського шедевру в Росії звернулися лише в 1967 році. Балет поновив Маріс Лієпа. Саме в його редакції у 1984 році «Видіння троянди» було поставлено на київській сцені народним артистом СРСР Валерієм Ковтуном. У виставі танцювали зірки українського балету Микола Прядченко, Валерій Ковтун, Сергій Лукін, Тетяна Таякіна, Раїса Хилько, Тетяна Литвинова, Любов Данченко.

 

Вікторія Апанасенко