Персони

Корифеї
ТУРЧАК Стефан
ТУРЧАК  Стефан

Стефан Васильович Турчак - один з найвидатніших диригентів XX століття, з ім'ям якого пов'язані найзначиміші сторінки українського оперно-балетного і симфонічного виконавства. Яскравий музичний талант поєднувався в ньому із високими ідеалами гуманізму і патріотизму, винятковим професіоналізмом.

Доля Стефана Турчака була нелегкою. Він народився в українському селі Мацковичах неподалік Перемишля (Польща) 28 лютого 1938 року. У 1947 році, під час операції "Вісла", родину примусово вивезли в Радянську Україну. Рано втратив батьків, виховувався бабусею у селі Дубляни на Львівщині. З дитинства виявив велику зацікавленість музикою, яка привела його на хормейстерське відділення Львівського музично-педагогічного училища, а згодом - до Львівської консерваторії у клас видатного диригента, музиколога і педагога М. Колесси, яку Стефан Турчак закінчив у 1962 році. Його педагогами були С. Людкевич, А. Кос-Анатольський, А. Солтис, Р. Сімович, блискуча плеяда львівських музикантів, які обдарували юнака не тільки професійними знаннями, але й розумінням справжніх і глибоких традицій європейської музичної культури. Ще студентом дебютував як диригент Львівського театру опери і балету. У 25 років очолив Державний симфонічний оркестр України, піднявши його до найвищих мистецьких вершин, про що засвідчили гастролі колективу під керівництвом Стефана Турчака в багатьох зарубіжних країнах. У 1967 році Стефан Турчак став головним диригентом Державного академічного театру опери і балету України імені Тараса Шевченка, що започаткувало нову сторінку не тільки  його власної творчої біографії, але й відомого театру. Уже перша його постановка на київській оперній сцені "Отелло" Дж. Верді засвідчила про прихід у колектив диригента особливого таланту і емоційної наснаженості.

З ім'ям Стефана Турчака пов'язані етапні прем'єри шевченківського колективу 70-80-х років XX століття, серед яких опери "Тарас Бульба" М. Лисенка, "Ярослав Мудрий" Г. Майбороди, "Борис Годунов",-"Хованщина" М. Мусоргського, "Абесалом і Етері" З. Паліашвілі, "Орфей і Еврідіка" Х. Глюка, "Аїда" Дж. Верді, "Катерина Ізмайлова" Д. Шостаковича, балетів "Камінний господар" В. Губаренка, "Ольга" Є.Станковича... Загалом він поставив на київській оперній сцені майже сорок вистав. І кожна ставала мистецькою подією, яскравим тріумфом українського оперно-балетного виконавства. Він мав якусь надприродну магічну єдність з кожним солістом і артистом оркестру, хору, балету, вмів захопити і повести виконавців за собою, мов могутню бурхливу ріку. Після прем'єри вердіївського Реквієму італійська критика назвала Стефана Турчака "українським Тосканіні". З ім'ям Стефана Турчака, як головного диригента і художнього керівника трупи, пов'язані блискучі успіхи київського оперного театру за рубежем, зокрема на уславленому Вісбаденському музичному фестивалі, де театр вперше показав перлину української національної класичної музики - оперу "Тарас Бульба" М.Лисенка (1982).

Диригував виставами і симфонічними концертами у багатьох країнах світу - Англії, Німеччині, Югославії, Японії, поставив "Бориса Годунова" і "Хованщину" в Ніцці (Франція), "Макбет" в Мадридській королівській опері (Іспанія), "Івана Сусаніна" і "Кармен" в Загребській опері (Хорватія). Ім'я Стефана Турчака стоїть в одному ряду з найвидатнішими маестро - Клаудіо Аббадо, Гербертом фон Караяном, Євгеном Мравинським, Леонардом Бернстайном.

Стефан Турчак був індикатором не тільки творчого життя київської опери, але і всієї музичної культури України. З його думкою рахувалися композитори і режисери, диригенти і художники, найуславленіші співаки, його шанувала влада, слава про диригента розійшлася далеко за межі України... Нагороди і відзнаки Стефан Турчак заслужив чесною і наполегливою творчою працею, видатними мистецькими здобутками. Його було удостоєно звання народного артиста СРСР, Героя Соціалістичної Праці, відзначено Державною премією України імені Тараса Шевченка, Державною премією Грузії ім. Захарія Паліашвілі, орденами та медалями. Стефан Турчак рано пішов із життя. Точніше сказати, згорів у напруженій творчій праці, якій віддав увесь свій талант, душу і серце. Перейшовши пруг свого п'ятдесятиріччя, пішов у вічність 23 жовтня 1988 року, залишивши по собі найяскравішу сторінку в історії Національної опери України, українського і світового музичного мистецтва.