Upcoming shows

Romantic ballet in 2 acts
Beginning: 11.06.2019 - 19:00
Completion: 20:55
Le Corsaire
Adolphe Adam
Le Corsaire

Music by L. Delibes, edited by O. Baklan.

Libretto by V. Yaremenko and Y. Stanishevsky based on a poem by G. Byron and the scenario by J. Saint-Georges and J. Maziller.

Choreography by M. Petipa, J. Perrault, P. Huseev.

Edited and extended by V. Yaremenko.


The Poet tries to attract a girl by presenting her flowers, to no avail. He sits in a tavern and starts dreaming of sea adventures. The tavern turns into a ship named “Corsaire”.

Act 1

Scene 1

The bazaar square. The beautiful slave-girls who are up for sale, sit awaitingbuyers; here too throngs a crowd of Turks, Greeks, Armenians who are examining the wares brought from all corners of the earth.

A band of corsairs appear in the square, led by Conrad. He has evidently come to the bazaar to carry out his secret plan to meet a certain beautiful stranger.

Medora, the ward of bazaar-owner Isaac Lanquedem, comes out on to the balcony of her guardian’s house. Seeing Conrad, she quickly makes a selam out of the flowers she has to hand and throwsit to him. The latter, reading the selam is delighted, because now he is convinced the beautiful Medora loves him.

Isaac and Medora appear in the square. While Isaac examines the slave-girls, Medora and Conrad exchange passionate and meaningful glances.

A rich buyer appears in the square — Seyd-Pasha — and his suite. He is surrounded by dealers showing off their girls, but not one of the latter pleases the Pasha. Then Seyd-Pasha catches sight ofMedora. He decides come what may to purchase her but Isaac refuses to sell him his ward, obsequiously explaining to Seyd-Pasha that she is not for sale and offering him instead a pair of othermaidens.

But Seyd-Pasha insists on buying Medora. His offers are so advantageous and attractive that Isaac is unable to resist them and agrees to the deal. Issuing an order that the new slave-girl he has justbought be delivered to his harem, Seyd-Pasha goes off, threatening Isaac with punishment if Medora is not immediately dispatched to his harem. Conrad calms down Medora, promising that the corsairswill kidnap her.

At a sign from Conrad, the corsairs start a merry dance with the slave-girls, in which Medora takes an active part, to the great delight of all present. But suddenly, Conrad gives the signal, and thecorsairs make off with the slave-girls and Medora too. Isaac runs after Medora and tries to snatch her from the corsairs; Conrad orders that Isaac, who is frightened out of his wits, should also beseized.

Scene 2

The corsairs’ den. The corsairs, with their rich booty and captive maidens return to their lair; also brought here is the trembling Isaac. Medora, saddened by the fate of her fellow slaves, begsConrad to free them and he agrees. Birbanto and the other pirates protest, saying that they too have a right to the women. They become mutinous. Conrad, deflecting a blow aimed at him, forcesBirbanto to his knees; then he soothes a frightened Medora and carefully protecting her, goes through with her into the tent.

Taking advantage of the general confusion, Isaac decides to make his escape. However he is seen by Birbanto and the other pirates who taunt him and, taking all his money, suggest that he participatein a plot to get back Medora. Picking a flower from the bunch, Birbanto sprays it with a sleeping potion, he then hands it to Isaac and tells him to give it to Conrad.

Conrad appears and arranges for dinner to be served. While the corsairs are having their supper, Medora dances for Conrad who swears eternal love to her.

Gradually the corsairs disperse, except for Birbanto and several of his henchmen who are keeping an eye on Conrad and Medora. Isaac now appears with a young slave-girl; pointing to Medora, he tellsthe slave-girl to give her the flower. Medora, clasps the flower to her breast and hands it to Conrad, adding that flowers explain all her love for him. Conrad, lovingly presses the flower to hislips but the intoxicating smell goes to his head and, despite his incredible efforts not to succumb to its effect, he immediately falls into a deep sleep. Birbanto makes a sign to the plotters to puttheir plan into action.

Medora is taken aback at Conrad suddenly falling asleep. She is surrounded by the corsairs who threaten her. Trying to defend herself, Medora stabs Birbanto in the arm and, attempting to flee, shefaints and falls into the arms of her kidnappers.

Dismissing his henchmen, Birbanto is about to make short work of Conrad when the latter wakes up. Hearing that Medora has been abducted, Conrad and the corsairs set off in pursuit.

Act 2

Scene 3

Seyd-Pasha’s palace. The bored odalisques start playing various games. Zulma demands that the odalisques show herrespect, but Gulnare and her friends mock the haughty sultana.

Enter Seyd-Pasha. The odalisques are required to bow down before their master, but the unruly Gulnare mocks him too. Seyd-Pasha, carried away by her youth and beauty, throws her his handkerchief, butGulnare throws it on to her friends, eventually the handkerchief, passing from hand to hand, reaches an old negress who, picking it up, starts to chase Seyd-Pasha, smothering him with her caresses.Seyd-Pasha is hard put to it to contain his anger.

In an attempt to please the Pasha, the Keeper of the harem brings forward three odalisques.

Zulma tries to attract the Pasha’s attention but, at that moment, the latter is told of the arrival of the slave trader.

Catching sight of Isaac, who leads in Medora, Seyd-Pasha is overjoyed. Medora begs Seyd-Pasha to grant her her freedom but, seeing that he is unrelenting, complains of cruel treatment by herguardian; Seyd-Pasha orders the eunuch to send the Jew packing. Going up to Medora, Gulnare is kind to her and sympathizes with her lot. Seyd-Pasha offers Medora various jewels but, to Seyd-Pasha’sdispleasure and Gulnare’s joy, she turns them down outright.

The leader of a group of dervishes appears, who requests lodging for the night. Seyd-Pasha permits the dervishes to put up in his garden. Amused at the dervishes’ embarrassment at the sight of theyoung, seductive slave-girls, Seyd-Pasha promises to acquaint them with all the delights his harem has to offer and orders the slave-girls to start dancing.

Among the beautiful dancing girls, Conrad recognizes his beloved.

At the end of the celebration, Seyd-Pasha orders that Medora be conducted to his private rooms in the palace. Throwing off their dervish disguise, the corsairs threaten Seyd-Pasha with their daggers;Conrad and Medora embrace.

The corsairs are engrossed in their plundering of Seyd-Pasha’s palace. Gulnare comes running in. pursued by Birbanto, she rushes up to Medora and begs for her help. Conrad takes Gulnare’s part,meanwhile Medora recognizes Birbanto as her kidnapper and informs Conrad of his treacherous action. Laughing, Birbanto denies her accusation; in confirmation of her words, Medora points out to Conradthe wound she inflicted on Birbanto by stabbing him in the arm. Conrad is about to shoot the traitor, but Medora and Gulnare restrain him and Birbanto runs off shouting threats.

Medora, giddy with weakness and nervous tension, is on the point of fainting but, with assistance from Gulnare and Conrad, she regains consciousness and, at their request, is about to follow themwhen, suddenly, Seyd-Pasha’s guards burst into the hall. The corsairs are routed, Conrad is disarmed and sentenced to death. Seyd-Pasha is victorious.

Scene 4

There is a swift change in the weather and a storm gets up; taking advantage of the confusion, Birbanto again starts to stir up trouble with the pirates, but Conrad throws him overboard. The stormgets worse: there are peals of thunder, flashes of lightning and a very rough sea. A resounding crack is heard and the ship goes aground on a rock.

The wind slowly dies down and the sea becomes calm again. The moon comes out and two figures are lit up in its silvery light: these are Medora and Conrad who, miraculously, haven’t drowned. Theyreach the rock, clamber up onto it and thank God for their salvation.


The Corsaire is headed for new adventures.

The Poet wakes up from his dreams, sees a girl resembling Medora and gifts her flowers, then retreats to dreaming.


На європейських сценах чарівний і загадковий романтичний балет з'явився на початку 30-х років XIX століття, відкривши хореографічному театру шлях до, наснажених високою лірикою і яскравими пристрастями сюжетів, захоплюючих творів письменників-романтиків Генріха Гейне, Віктора Гюго і Джорджа Байрона.

Натхненна і віртуозна танцівниця Марія Тальоні 12 березня 1832 року дебютувала в ролі фантастичної Сильфіди на сцені паризької Гранд Опера (Королівська академія музики) в однойменному балеті, створеному її батьком, відомим хореографом Філіппо Тальоні. за мотивами романтичної новели Шарля Нодьє на музику Жана Шнейцхоффера.

28 червня 1841 року в цьому ж театрі почав свій тріумфальний шлях найвидатніший шедевр романтичного балету – "Жізель, або Вілліси" видатного французького композитора Адольфа Адана на лібрето постромантика Теофіля Готье та Жюля Сен-Жоржа за новелою Генріха Гейне. Хореографічне втілення перлини балетного романтизму створили балетмейстери Жюль Жозеф Перро і Жан Кораллі, а головні партії виконували юна балерина Карлотта Грізі, яка зворушливо й емоційно правдиво змалювала образ Жізелі, і перший танцівник Гранд Опера, закоханий у неї Люсьен Петіпа у партії графа Альберта.

"Жізель" якнайповніше розкрила й утвердила на сцені засади балетного романтизму, що прагнув схвильовано розповісти про високі почуття і духовну красу людини, гострі конфлікти між поетичними мріями і жорстокою, прозаїчною дійсністю, про дивовижний світ фантастики і щире пристрасне кохання. Як і в "Сильфіді", в "Жізелі" в центрі була балерина і кришталево чистий, натхнений класичний танець на пуантах, різноманітні масові жіночі ансамблі, підпорядковані настроям і симфонічному подихові музики. "Жізель" водночас відкрила світові і багатограний талант видатного французького композитора-романтика А.Адана, який написав майже 20 балетів та 40 опер, більшість яких побачила світло рампи саме в Паризькій Гранд Опера.

Адольф Шарль Адан (1803-1856) народився в сім’ї відомого французького піаніста, професора Паризької консерваторії Луї Йоганна Людвига Адана і з дитинства жив у чарівному світі музики, постійно відвідуючи театр й особливо захоплюючись балетом. З найвищою відзнакою закінчивши Паризьку консерваторію по класу композиції й органу, у 1833 році дебютував у Лондоні балетом "Фауст" за мотивами однойменної поеми В. Гете. Але юнак прагнув успіху й визнання у Парижі, на першій балетній сцені Європи. 29 вересня 1836 року його мрія здійснилася: паризька еліта, котра заповнила зал Королівської академії музики, бурхливими оплесками вітала балет молодого композитора "Діва Дунаю", постановку якого у кращих традиціях романтичної вистави здійснив Філіппо Тальоні, а головну партію танцювала його дочка Марія, яку називали "божественна Тальоні".

Перший великий успіх кликав до самовідданої творчості, і вже в наступному році парижани побачили його балет "Могікани", а згодом "Гентську красуню","Норовисту дружину", "Грізельду, або П'ять почуттів", "Орфу". В 1839 році жив і працював у Петербурзі, де й написав авантюрно-романтичний балет "Пірат, або Морський розбійник". Повернувшись до Парижа він продовжує співпрацювати з Гранд Опера, подарувавши улюбленому театрові безсмертну "Жізель". Його обирають академіком – дійсним членом Інституту Франції (1844). А в 1849 році стає професором Паризької консерваторії, де серед його найбільш улюблених і талановитих учнів був прекрасний французький композитор Клеман Філібер Лео Деліб, автор дуже популярних балетів "Коппелія, або Дівчина з блакитними очима" та "Сільвія, або Німфа Діани". Високо оцінюючи художні здобутки А.Адана та його учня, вважаючи їх твори кращими зразками французької балетної музики, академік Борис Асаф'єв у статті про "Жізель" наголошував, що в партитурах Адана й Деліба "завжди особливо радують слух три природні якості: мелодійність, сповнена ясних, прозорих та граціозних зворотів – все у міру, все образно, все пластично; ритміка людської ходи, з одного боку гнучке окреслення характерів і душевних порухів, а з другого – глибокі коріння, що сягають у народну французьку танцювальну культуру з її реалістичним відображенням багатовікового побуту і звичаїв; третя якість – колоритність, багатобарвність музики , уміння подати в звучанні оркестру враження живої зміни явищ у їх світлі й кольорі".

Тонкий знавець і глибокий шанувальник французької музичної культури Петро Чайковський дуже високо цінував перлини Адана та Деліба. Під час напруженої роботи над створенням "Сплячої красуні" у травні 1889 року, він записав у своєму щоденнику: "Дуже уважно і старанно читав партитуру балету "Жізель" Адана".

Останньою балетною прем'єрою Адольфа Шарля Адана на сцені Гранд Опера став героїко-романтичний "Корсар", показаний 23 січня 1856 року. Сценарій па замовлення композитора за мотивами однойменної поеми Дж.Байрона написав Ж.Сен-Жорж, а його співавтором у процесі хореографічного втілення барвистої, прикрашеної екзотичним східним колоритом партитури, став балетмейстер-постановник Жозеф Мазільє.

Колористична, динамічна вистава, сповнена емоційної напруги й поетичної одухотвореності, протрималася у репетуарі трохи більше десяти років і після недовгої перерви була старанно відновлена 21 жовтня 1868 року з додатком дивертисменту (Па квітів) на музику Лео Деліба.

На російській сцені балет Адана "Корсар" з'явився через два роки після паризької прем'єри. Постановку здійснив друг композитора, його співавтор по створенню "Жізелі" Ж. Перро, який у 1848-1859 рр. очолював балетну трупу Санкт-Петербурзького Маріїнського театру, де одночасно виконував деміхарактерні та комедійні ролі.

Прем'єра відбулася 12 січня 1858 року. За диригентським пультом стояв К. Лядов, батько відомого композитора. Головну чоловічу партію балету – відважного й відчайдушного ватажка корсарів Конрада – танцював майбутній головний балетмейстер імператорських театрів Петербурга і Москви, реформатор російської хореографії Маріус Петіпа, брат першого виконавця ролі графа Альберта в паризькій прем'єрі "Жізелі", який у 60 -ті роки очолював балетну трупу Гранд Опера.

Працьовитий Маріус був під час втілення "Корсару" асистентом Жюля Перро, котрий доручив своєму молодшому колезі, який виявляв особливий потяг до балетмейстерської роботи, поставити вставний номер у першій дії вистави на музику закоханого в танцювальне мистецтво мецената і композитора-аматора князя П.Г. Ольденбурського. Ефектний дует мав дуже великий успіх і став окрасою Петербурзької вистави, назавжди увійшов у цей балет, як коштовна хореографічна мініатюра.

Образ сміливого і мужнього байронівського героя постійно бентежив М. Петіпа, який 24 січня 1863 року показав на сцені Санкт-Петербурзького імператорського Маріїнського театру власну хореографічну версію "Корсара", переосмисливши балетмейстерське рішення Перро і замінивши пантомімічні епізоди танцювальними. Він знову виконував улюблену партію Конрада, а чарівливий образ коханої ватажка корсарів створила його дружина, обдарована балерина Марія Суровщикова-Петіпа, яка вражала рідкісною граціозністю, вишуканою пластичністю і запальним темпераментом.

25 січня 1868 року М. Петіпа показав розширений і доповнений варіант "Корсара" на відзначення десятиріччя першої постановки балету А.Адана на петербурзькій сцені. Він додав до своєї попередньої вистави розгорнуту масову хореографічну картину "Оживлений сад" на музику Л. Деліба і темпераментний танець "Форбан", і знову виконав на прем'єрі роль Конрада.

Утверджуючи власний балетмейстерський стиль класичного балету, який згодом одержав назву балетного академізму, Петіпа суттєво переробив романтичну виставу Перро, по-новому поставив усі хореографічні картини, зробивши класичний і характерний танці стилістичною домінантою балету, надаючи йому самобутнього національного колориту, виразної емоційності, суворо підкоряючи танцювальні форми розвиткові музичної драматургії. Саме в "Корсарі", насамперед, в поетичній хореографічній картині «Оживлений сад», розкрилися принципи класичного балетного академізму Петіпа, його особлива увага до віртуозного танцю балерини, який контрапунктно поєднувався з поліфонічними композиціями жіночого кордебалету. Балетмейстер створив дивовижний поетичний образ зачарованого саду, в якому оживали й розквітали троянди. Цими трояндами були солістки кордебалету в рожевих пачках з гірляндами квітів у руках. У "Корсарі" чимало епізодів, що вважаються коштовними перлинами академічного класичного танцюю, які дбайливо передаються від покоління до покоління. Відомий дослідник балету професор В.М. Красовська у своїй книзі "Російський балетний театр другої половини XIX століття" писала: "Поєднуючи прості і складні рухи, постійно вигадуючи і створюючи нові комбінації, Петіпа вчився передавати настрої, характери, почуття. Він досягав у цій галузі рідкісної майстерності, багато в чому й досі неперевершеної. Ніколи не порушуючи усталених схем академічного балетного театру, він намагався наповнити його поетичним змістом, справжньою образністю... Вже його перші постановки відзначалися добутками. Серед них Pas de trois класичних танцівниць у "Корсарі". Використовуючи індивідуальні особливості виконавиць, він створив сольні варіації, які, відрізняючись одна від іншої, розвивали єдину бравурну танцювальну тему. Як у віртуозному музичному епізоді швидкі темпи змінювалися повільними, але не менш складними для виконання... На дуже простій програмі цього номера поліфонічно розвивалася танцювальна лейттема, що відповідала святковим настроям усієї дії."

Маріус Петіпа звертався до "Корсара" ще двічі у 1880 та 1899 роках, вдосконалюючи і відшліфовуючи власні хореографічні рішення. До речі, ще в 1868 році він здійснив постановку цього твору також у московському Великому театрі, де теж виконав роль Конрада. Відтоді і в Москві почала утверджуватися класична академічна хореографія М.Петіпа, ставши прекрасною школою майстерності для кількох поколінь балерин і артисток кордебалету.

У 1912 році власну версію "Корсару" спробував створити головний балетмейстер Великого театру Олександр Горський, запросивши до співпраці славетного російського художника Костянтина Коровіна, колористий і винахідливий декораційний живопис якого став справжньою сенсацією. Але хореографічне рішення вистави значно поступалося постановці М.Петіпа, і вистава недовго протрималася в репертуарі. Лише в 1992 році на московській сцені знову запанувала іскриста і вишукана хореографія Петіпа, яку дбайливо зберегли у своїй постановці петербурзький балетмейстер Костянтин Сергєєв і видатна балерина Наталія Дудинська. Через два роки власну хореографічну версію "Корсара" здійснив головний балетмейстер і художній керівник балету московського Великого театру Юрій Григорович.

На київській сцені цей романтичний балет А.Адана з'явився в квітні 1927 року в постановці відомих московських артистів Асафа Мессерера та Володимира Рябцева з новаторськими, ефектними декораціями та мальовничими костюмами талановитого українського сценографа Анатолія Петрицького. На прем'єрі партію чарівної Медори виконувала прима-балерина Маріїнського театру Олена Люком, а її партнером був віртуозний класичний танцівник Борис Шавров, який створив образ відчайдушного Корсара. В наступних виставах успішно виступали молоді солісти українського балетного колективу, який саме цією виставою завершував перший самостійний театральний сезон – Антоніна Яритіна (Медора), Віра Мерхасіна (Гюльнара), Олександр Бердовський (Конрад).

Через тридцять років "Корсар" у постановці петербурзьких хореографів Олексія Андрєєва та Ніни Стуколкіної, котрі дбайливо зберегли хореографічну перлину М. Петіпа, знову прикрасив репертуар київського балету, відкривши глядачам нові виконавські можливості першокласних солістів столичного колективу, зокрема Олени Потапової, Євгенії Єршової, Валентини Калиновської, Алли Гавриленко, Алли Лагоди, Наталії Руденко, Іраїди Лукашової, Альвіни Кальченко, Елеонори Стебляк, Анатолія Бєлова, Миколи Апухтіпа, Веаніра Круглова.

Нова прем'єра романтичного балету А.Адана, присвячена 75-річчю київського балетного колективу, створена відомим танцівником Віктором Яременком, який запропонував власне хореографічне бачення "Корсара". Він створив нову сценічну редакцію й дбайливо зберіг перлини Ж. Перро та М. Петіпа, водночас творчо використавши досвід петербурзького хореографа, глибокого знавця класичної спадщини професора Петра Гусєва, який ще на початку 50-х років XX століття зробив сміливий крок до перетворення переважно пантомімічних чоловічих ролей, зокрема Конрада, на яскраво танцювальні. У постановці В. Яременка з'явилося чимало нових оригінальних хореографічних епізодів.

Виконавська діяльність Віктора Яременка від перших кроків на київській сцені міцно пов’язана зі спадщиною М. Петіпа, яку він почав послідовно опановувати ще під час навчання у Московському державному хореографічному училищі (нині Російська академія хореографії) у класі видатного педагога і знавця класичного танцю професора Олександра Прокоф'єва. Під його безпосереднім керівництвом опанував неповторний стиль і художні особливості балетного академізму М. Петіпа та вчив партії з вистав геніального хореографа. З виконанням головних партій у "Сплячій красуні", "Дон Кіхоті" та "Баядерці" пов'язані найвизначніші акторські досягнення В. Яременка. А відоме па-де-де з "Корсара", яке він з успіхом танцював на всіх континентах, принесло йому перемогу і Золоту медаль на Міжнародному конкурсі артистів балету в Японії.

Нова постановка "Корсара" не тільки збагатила репертуар Національної опери, але й стала важливим етапом в опануванні класичної спадщини перспективним молодим поколінням нашого прекрасного балетного колективу.


Юрій Станішевський,
доктор мистецтвознавства, професор,
заслужений діяч мистецтв України