Афіша театру

Сповнена гумору, танців та фольклору історія кохання на 2 дії
Початок: 21.10.2018 - 19:00
Завершення: 20:50
Наталка Полтавка
Микола Лисенко
Наталка Полтавка
Текст Івана Котляревського.
Музична редакція Мирослава Скорика.
Сценічна редакція Анатолія Солов’яненка.
 
Прем'єра на кївській сцені відбулася 5 липня 2012 року. 
 

СТИСЛИЙ ЗМІСТ

 

Дія перша

 

Картина перша

 

Чарівне полтавське село на заврунених вербами берегах Ворскли. Тут, у бідній хатині, живе вдова Горпина із своєю дочкою Наталкою. Після смерті чоловіка і батька вони втратили усі статки і змушені були переселитися сюди із Полтави.

За тяжку долю нарекли бідну вдову Терпилихою.

Біля вродливої і щирої серцем та вдачею Наталки сохнуть усі сільські парубки, але вона кохає свого Петра, який подався на заробітки, щоб, повернувшись, повести дівчину під вінець. Тільки щось задовго його нема.

Із сумом думає про свого Петра Наталка, присягаючи небу кохати свого судженого.

Негадано перед дівчиною з’являється Возний, який не складе собі ціни, бо він не тільки дворянин, а ще й служить у суді. Тому і вважає, що жодна дівчина не встоїть перед таким, як він. Що вже говорити про бідну Наталку, яка мала б Господу молитися, що трапився їй такий поважний жених.

Возний освідчується Наталці в коханні, не забуваючи додати і про свої статки. Щоб не ображати пристаркуватого залицяльника, дівчина якийсь час вдає, що не розуміє його балаканини. Але Возний не вгамовується. Наталка змушена рішуче йому відмовити.

Знічений і розгублений Возний не знає, що йому чинити після таких слів. На поміч приходить виборний Макогоненко, знаний сільський крутій. Вислухавши Возного, він впевнено запевнює того, що ніякого лиха не трапилося і він допоможе такому поважному пану одружитися з вродливою Наталкою. Бо ж хіба дівці вирішувати, за кого заміж виходити? Хіба піде всупереч материній волі Наталка? Отож і почне він перемовини про одруження Наталки з Возним із Терпилихою...

 

Картина друга

 

Як у воду дивився Макогоненко, обіцяючи посприяти із сватанням своєму пристаркуватому міському приятелю із земського суду.

Вкотре докоряє Наталці мати, що та підносить кожному жениху гарбуза. Де той Петро, де те щастя, а бідність зживає їх із світу. Уже і в селі їм нема за що жити. Хіба не бачить Наталка, як їм важко живеться і нема у їхній бідності просвітку. Скільки вже можна чекати того Петра, та й чи повернеться він колись до села?

Мов нечистий з конопель з’являється перед Наталкою та Терпилихою Макогоненко, щоб переконати бідну вдову віддати Наталку за такого поважного чоловіка, як міський Возний. За ним вони будуть, мов у Бога за пазухою.

Наталці не сила бачити сльози матері та слухати її докори. Та й долю не пересилиш. Вона дає згоду на заручини із Возним.

 

 

 

Дія друга

 

Тяжко живеться на світі сільському бурлаці Миколі, який заробляє на прожиття випадковими заробітками та батракуванням.

Негадано-неждано у село приходить Петро, який повернувся із заробітків. Від Миколи він дізнається, що Терпилиха з Наталкою переїхали з Полтави до цього села, і саме вчора його Наталку засватали за Возного.

Петро у відчаї. Він благає Миколу дізнатися, чи за своєю волею дала Наталка згоду на цей шлюб.

Немов щось відчуло Наталчине серце, вибігла вона на вулицю та й побачила свого Петра.

Вона присягає Петру, що кохає лише його. І тепер, коли він повернувся, забирає слово, дане багатому жениху з примусу злиднями і материними сльозами.

Терпилиха і Макогоненко обурені таким вчинком Наталки.

Аби не засмучувати згорьовану Терпилиху, Петро згодний покоритися долі й назавжди полишити село.

Наталчина мати зворушена таким вчинком Петра. Та й Возного пройняло якесь незнане до цього почуття. Тьохнуло його серце, покликало хоч раз у житті зробити добру справу. Якщо так, то Бог і люди на стороні закоханих. Разом з усіма людьми, які зійшлися до двору Терпилихи, він щиро бажає щастя Наталці і Петру.

 

ПРО ОПЕРУ «НАТАЛКА ПОЛТАВКА» МИКОЛИ ЛИСЕНКА

Опера М.Лисенка «Наталка Полтавка» належить до визначних творів української музичної культури, відзначається мистецькою довершеністю, образністю, багатством вокальної палітри, правдивістю зображення життя народу.

Приступаючи до роботи над оперою, Микола Лисенко (1842 - 1912) мав можливість познайомитися з певним музичним матеріалом, яким супроводжувались численні постановки п’єси І. Котляревського на драматичній сцені. Проте усі музичні супроводи «Наталки Полтавки» не виходили за рамки салонного, водевільно-опереткового жанру.

Композитора сюжет «Наталки Полтавки» Івана Котляревського привабив щирим розкриттям життя простого народу, глибоким проникненням у його духовні цінності, реалістичним відображенням народного побуту. Твір основоположника української класичної літератури, сповнений гострої сатири, приваблював ще й соціальною окресленістю.

До п’єси «Наталка Полтавка» М. Лисенко звернувся у 1864 році, але, не маючи достатнього досвіду в музично-драматичному жанрі, не задовольнився першим варіантом опери. Над цим, здавалося б таким нескладним щодо сюжету твором, композитор працював майже чверть століття, що засвідчило, яке велике значення мав він для композитора. Клавір вийшов друком у 1889 році. До речі, робота над «Наталкою Полтавкою» стала заспівом до монументальної праці М.Лисенка — «Тараса Бульби». Багатий досвід, здобутий композитором під час написання «Наталки Полтавки», сприяв у роботі над оперою за мотивами повісті М. Гоголя.

Музичний матеріал опери тісно пов’язаний не тільки з драматургією п’єси, але й з національним пісенним мелосом, який зробив оперу дуже близькою духовному менталітету народу, що засвідчило інтерес театрів до цього твору, який не сходить із сцени вже понад сто двадцять років.

М. Лисенко не перевантажує лібрето додатковими сюжетними лініями, новими персонажами, а прагне до максимального розкриття засобами музики сюжету й образів, створених І. Котляревським.

Головний персонаж опери — полтавська дівчина Наталка, наділена найкращими рисами: розумом, чесністю, скромністю, любов’ю до праці, благородною щирою вдачею. Болем крається її серце за коханим Петром, який перебуває у далекій стороні і невідомо, коли повернеться. Мелодія пісні Наталки «Віють вітри» — яскрава музично-психологічна картина, гранично проста, щира й виразна.

Стурбована домаганнями Возного, Наталка вказує на різницю їхнього соціального походження, намагаючись цим переконати залицяльника у неможливості шлюбу. Сумна мелодія пісні «Видно шляхи полтавськії», проста гармонічна фактура акомпанементу являють собою прекрасний психологічний контраст до пишномовних сентиментальних висловлювань Возного. Але воля матері — закон для Наталки, і вона змушена згодитись на заручини з Возним.

Дівчина у розпачі. Наодинці з собою, із своїми думками, вона лине до того, хто міг би врятувати її від загибелі: «Спіши, милий! Спаси мене од лютої напасті! За нелюбом коли буду, то мушу пропасти».

Композитор відтворює духовне напруження героїні, яка, потрапивши у складну ситуацію, переживає боротьбу між почуттям і обов’язком. Таким постає перед нами образ Наталки, простої й чесної дівчини, щирої у своєму горі і в радощах, здатної на глибокі почуття й благородні вчинки.

Яскравими барвами виписані композитором образи представників сільської бідноти — Петра та Миколи. Лірик за характером, Петро живе спогадами про героїчне минуле народу. Більшість його пісень стали широко відомими. Це — «Ой не шуми, луже», «Ой та йшов козак з Дону», «Та нема в світі гірш нікому», «Сонце низенько» та інші, як і пісні Миколи «Гомін, гомін по діброві», «Ворскла — річка невеличка».

Вже в самому прізвищі Наталчиної матері відображено її нелегку долю («Терпи лихо»). Бідна, зламана горем і злиднями жінка, звикла гнути спину перед багатіями. Заради щастя дочки ладна на все.

Сільський багатій виборний Макогоненко і хабарник Возний — представники панства. Звідси й музичні характеристики, які чітко окреслюють сутність персонажів. Тут вдало використовується прийом сатиричного дуету Возного й Виборного: двоє хабарників, глитаїв і хижаків лицемірно нарікають на свою долю, докоряють, що Наталка, мовляв, «до інших гречна, а до них спесива».

Опера «Наталка Полтавка» здобула велику популярність ще за життя М. Лисенка. Це був найрепертуарнійший твір перших українських професійних музично-драматичних труп. В «Наталці Полтавці» грали Марія Заньковецька, Іван Садовський, Панас Саксаганський, Іван Мар’яненко, Ганна Затиркевич-Карпинська, Наталя Ужвій.

На сцені Київського оперного театру вперше «Наталку Полтавку» було поставлено у 1936 р. З того часу до опери колектив театру звертався ще вісім разів. Вистава йшла у режисерському трактуванні Володимира Манзія, Амвросія Бучми, Дмитра Смолича, Дмитра Гнатюка. Оперою у різні часи диригували Володимир Йориш, Борис Чистяков, Веніамін Тольба, Іван Гамкало, художнє оформлення здійснювали Іван Курочка-Армашевський, Олексій Шовкуненко, Олександр Хвостенко-Хвостов, Сергій Отрощенко, Федір Нірод, Андрій Холопцев. У виставі співали Марія Сокіл, Оксана Петрусенко, Зоя Гайдай, Зоя Христич, Клавдія Радченко, Євдокія Колесник, Лідія Забіляста (Наталка), Іван Паторжинський, Михайло Донець, Михайло Роменський, Андрій Кікоть, Владилен Грицюк, Микола Шопша (Виборний), Марія Литвиненко-Вольгемут, Віра Любимова, Валентина Кочур (Терпилиха), Петро Білинник, Віктор Борищенко, Микола Фокін, Костянтин Огнєвий, Володимир Тимохін, Олександр Дяченко, Степан Фіцич (Петро), Михайло Гришко, Сергій Козак, Дмитро Гнатюк, Анатолій Мокренко, Григорій Грицюк, Роман Майборода, В’ячеслав Лупалов (Микола) та інші видатні співаки київської опери.

Теперішня редакція, здійснена композитором Мирославом Скориком та режисером Анатолієм Солов’яненком, покликана вимогами часу. Сьогоднішній глядач, звиклий до динамічного ритму сучасного життя, не завжди сприймає оповідальну і непоспішну ритміку оперного твору ХІХ століття, характерну тим часам, в які жили Котляревський та Лисенко. Тому можна вважати нову інтерпретацію опери такою що відповідає сучасним художньо-естетичним вимогам. Доречно додати, що це є практикою багатьох театрів світу, які осмислено роблять нові редакції творів Верді, Вагнера, Глинки, Чайковського, щоб вони ставали ближчими слухачам, які виросли в епоху часового прискорення.

Зберігаючи ідейно-естетичну концепцію «Наталки Полтавки», прекрасні тексти Івана Котляревського, безсмертну музику Миколи Лисенка, постановники делікатно скоротили деякі пісенні і розмовні моменти, які анітрохи не руйнують архітектоніки опери, а роблять її динамічнішою і енергійнішою в подачі музично-літературного тексту, ще графічніше окреслюють психологічні характери її героїв.

 

Анатолій Денисенко,
кандидат історичних наук,

Василь Туркевич,
заслужений діяч мистецтв України