Upcoming shows

Opera in 2 acts
Beginning: 26.09.2018 - 19:00
Completion: 21:45
Sung in Italian
La traviata
Giuseppe Verdi
La traviata

Libretto by F. Piave based on La dame aux Camélias, a play adapted from the novel by Alexandre Dumas, fils.

Premiered on the stage of the Kyiv Opera on March 31, 1994.

  • Chief Conductor:
  • Viktor DUMANESKU
SUMMARY
 
Act 1
 
The worldly society of Paris dismissively calls Violetta Valery, a courtesan, la Traviata (from Italian - the fallen woman). But Violetta Valery is a beauty and she has many wealthy admirers. There are always craftsmen, poets, and artists spending time in interesting and fun ways at her salon - sometimes there are even aristocrats.
 
Viscount Gastone de Letorieres introduces Violetta to the young Alfredo Germont, who has long been in love with her. In honor of Violetta, Alfredo sings a congratulatory song in which he glorifies fun and love. To Violetta’s rebuke that, “love is not known to everyone,” “It is known to me,” Alfredo replies.
 
Violetta’s admirer Baron Douphol jealously watches the scene. Alfredo confesses his love to Violetta. The woman believes the pure and deep feelings of Alfredo. But she knows well that the love between a person from whom everyone has turned away, and an aristocrat, will not bring them happiness. High society will never recognize their marriage. And Violetta does not share her thoughts with Alfredo, not wanting to upset him. She gives the young man a camellia flower and parts from him. Afterwards, the guests leave. Violetta is left alone. She cannot forget Alfredo. Strange, very strange ... Has this heart undergone love? A bizarre dream... "To me, lonely, poor, from whom everyone has turned away, should I wait for happiness, wishing in vain?..."
 
Violetta decides to hold back her love for Alfredo. But in vain, she cannot defeat herself. She feels that she is unable to stop loving Alfredo.
 
 
Act 2
 
Alfredo and Violetta left worldly society. They live near Paris on Violetta’s villa. But Violetta no longer has the means. Alfredo hurries to Paris to raise money.
 
In his absence, Alfredo's father Giorgio Germont arrives to visit Violetta. Violetta tells him of her passionate love for Alfredo. “Fine,” says Giorgio Germont. But this love spells ruin for Alfredo’s sister, whose wedding is upended due to the fact that worldly society has learned of Alfredo’s relationship with Violetta. Violetta does not want to be responsible for someone else’s grief. She asks concerned: “Do you want to temporarily separate me from Alfredo? It is hard for me, but I agree. ” “No, forever,” says Giorgio Germont. In vain, Violetta begs him not to take earthly happiness from her. After all, she does not have long to live. Giorgio Germont is relentless. Violetta must sacrifice her “fleeting” connection with Alfredo in the name of his sister's happiness. “Yes, yes, for the one who once fell - there is no happiness. God will forgive her, but people never will. ” Violetta understands this and promises to leave Alfredo forever. She writes a letter informing Alfredo that she has left him and returned to Baron Douphol. Alfredo is in despair. Giorgio Germont begs Alfredo to return to his parental home. Alfredo is overwhelmed with feelings of anger and hatred for Violetta.
 
 
Act 3
 
Paris again. A masquerade at Flora's house. Old friends of Violetta are having fun here. Gypsies and picadors - sing and dance.
 
Alfredo is playing cards. Though he came here not for the game, but to meet with Violetta. Finally, accompanied by Baron Douphol, Violetta also appears. She is afraid of Alfredo meeting the Baron, because she is sure that a conflict will arise between them. Left alone with Alfredo, she asks him to leave Flora's house. He is ready to do this, but only with her. But Violetta refuses. After all, she gave a word of honor to Giorgio Germont... Angry, Alfredo asks, "Do you love the Baron?" "He is dear to me," Violetta replies, hiding the truth of the reason for her breakup with Alfredo. Not in control of himself and exhausted by jealousy, Alfredo throws money in Violetta's face - payment for love. Those present indignantly turn away from him. Giorgio Germont is also outraged by the behavior of his son. Baron Douphol challenges Alfredo to a duel.
 
 
Act 4
 
Violetta is seriously ill and abandoned by everyone. Only an old friend, doctor Grenvil, visits her. The noise of a fun Parisian carnival bursts through an open window. Violetta sadly observes: “In this noise and amusement, the groans of the poor cannot be heard.” From a letter from Giorgio Germont, Violetta learns that Baron Douphol was wounded in the duel, and Alfredo went abroad, but should soon return. His father told him the whole truth regarding Violetta, and Alfredo will come to her to ask for forgiveness. “I waited for him for a long time, but I waited in vain... My life will fall asleep,” Violetta thinks bitterly.
 
Alfredo runs into the room. "Alfredo! Violetta cries out. “You are with me again... and everything is forgotten...” “Now nothing in the world will separate us,” Alfredo assures her. But the last of her strength leaves Violetta. Giorgio Germont appears. He, appreciating the nobility of his soul, agrees to the marriage of Alfredo and Violetta. “Unfortunately, you are too late,” says Violet, dying in Alfredo’s arms.
 
 

«Вона підкоряла всіх своєю дівочою чистотою. Тільки мізерний випадок перетворив її у куртизанку.
Цю куртизанку такий само мізерний випадок міг перетворити у жінку, що вміє кохати щирою і беззастережною, чистою любов'ю».

Олександр Дюма-син «Дама з камеліями»

 

ДЖУЗЕППЕ ВЕРДІ ТА ЙОГО ОПЕРА «ТРАВІАТА»

Уже в перші роки своєї творчості Дж.Верді (1813-1901 рр.) накреслив нові шляхи розвитку оперного мистецтва, яке, попри значні імена, на той час опинилося у творчому застої. Ранні твори молодого композитора позначаються ясністю задуму, сценічністю, простотою й виразністю музичної мови, невіддільної від італійського народного мелосу. Постановки «Макбету» та «Луїзи Міллер», на думку музикознавців, започаткували ще незнаний для європейської сцени жанр психологічної музичної драми. З'явився автор, який побачив героя опери у «плоті і крові», не ходульний історичний персонаж, а насамперед живу людину, сповнену переживань, прагнень, внутрішніх протиріч. У творах Дж.Верді кожна життєва й історична ситуація трансформувалася у яскравий і виразний музичний образ, що значною мірою окреслило творчу стилістику молодого митця, виділило його ім'я серед тогочасних італійських композиторів. Стало очевидним, що на європейському музичному видноколі з'явився справді талановитий митець. Ті, хто передбачав Дж.Верді велике майбутнє, не помилилися. Кожним своїм новим твором композитор підтверджував свій виключний статус на музичному Олімпі другої половини XIX ст.

Дж.Верді вбачав смисл і цінність твору не тільки в музичній досконалості, театральності, а й у соціальній значимості. Не випадково, біля імені Дж.Верді уже в 50-х роках з'явилося визначення «композитор-громадянин». Він не тільки своєю творчістю збагачував духовний світ своїх сучасників, але й надихав їх на боротьбу. Згадаймо «Набукко» — відверто революційну, соціально гостру оперу. Дж.Верді, може, як жодний інший композитор того часу, вмів осучаснювати історичну подію, історичні персонажі наділяти рисами героїв свого часу, скажімо, Джузеппе Гарибальді. Ось чому відхід від героїчної тематики до «життєвих проблем», від зображення значних історичних подій — до відтворення почуттів звичайних людей, викликало шок у багатьох шанувальників Дж. Верді. Проте, для самого композитора така зміна творчої площини не була випадковістю, а осмисленим вибором нової тематики. Його, як людину і митця, хвилювала проблема соціальної нерівності, зневаги особистості, що визначало ідейну спрямованість вердіївських творів п'ятдесятих років, зокрема опер «Ріголетто», «Трубадур», та «Травіата». У цих, може найпопулярніших операх італійського композитора, герої борються, страждають і, врешті, гинуть у конфлікті саме із соціальним середовищем. Притаманний цим операм мелодраматизм, характерний всьому тогочасному мистецтву, у творчості Дж.Верді поєднався із гострою правдою життя, особливо у «Травіаті», над якою Дж.Верді розпочав працювати невдовзі після появи роману А.Дюма-сина «Дама з камеліями», який викликав сенсацію у паризькому літературному світі.

Лібрето до «Травіати» писав, за безпосередньою участю композитора, Франческо Піаве. «Травіата» була першою оперою Дж.Верді, де майже відсутня драматургічна інтрига. Із лібрето було вилучено всі лінії роману, що хоч якось заважали зосередити увагу на душевному світі Віолетти та її трагічній долі.

До речі, героїня твору А.Дюма-сина «Дама з камеліями», не вигадана особа. Прототипом Маргарити Готьє стала широко відома у Парижі сорокових років Марі Дюплессі, яку автор роману та п'єси знав особисто. Дочка бідних нормандських селян, вона рано втратила матір і змушена була покинути рідний дім, щоб заробляти гроші. Дівчина опинилася у Парижі. Небуденна врода Марі приваблює багатих «покровителів». Молода жінка стає однією із зірок паризького світського товариства. Її природний розум, дотепність і чарівність захоплювали сучасників, зокрема композитора Ф.Ліста та поета Т.Готьє ...

А.Дюма-син також захоплювався непідробною чарівністю юної нормандки і переживав глибоке потрясіння, коли, повернувшись із тривалої подорожі, довідався про її передчасну смерть. Письменник вирішив розповісти про романтичну, сповнену поезії та шляхетності любов Марі Дюплессі, рисами якої письменник наділив героїню свого роману.

Дуже мало відомостей про роботу композитора над оперою «Травіата». Дж.Верді не підійшов перший варіант лібретто, яке на його вимогу Франческо Піаве значно скоротив, спростивши драматургічні лінії стосовно самої п'єси. Дж.Верді наполяг зберегти тільки основу сюжету А.Дюма — драму Віолетти (Маргарити Готьє) та Альфреда Жермона (Армана Дювале). Прем'єра опери відбулася у Венеції на сцені театру La Fenice 6 березня 1853 року.

Для вимогливої італійської публіки не існувало ні композиторів-кумирів, ні співаків-кумирів. Успіх завжди залежав від вартості та сценічного втілення опери. Незважаючи на всі старання композитора та постановників, прем'єра «Травіати» провалилася. Щонайперше з вини виконавців, які не зуміли «вжитися» у камерно-інтимну оперу із сучасного життя. Ще однією причиною невдачі «Травіати» музикознавці вважають «невчасність» вибору Дж.Верді теми. Для публіки, вихованої на історико-костюмованих операх, було незвичним бачити на сцені головною дійовою особою сучасницю, до того ж жінку, відкинуту своїм середовищем. Віолетта у музиці, як Анна Кареніна у літературі: їхня мораль залишилась чужою у світі тогочасних етичних критеріїв. Особливо нищівного удару прем'єрі нанесло те, що на партію Віолетти було запрошено співачку Сальвіні-Донателлі з прекрасним голосом, але досить могутньої комплекції, що не вельми відповідало сюжету про жінку, яка помирає від сухот.

Незважаючи на провал першої постановки «Травіати» у Венеції, Дж.Верді й на мить не сумнівався, що з часом цей твір зрозуміють і сприймуть. Через рік опера була поновлена режисером Антоніо Галло у театрі San Benedetto. Правда, враховуючи смаки публіки, вирішили акторів одягнути в історичні костюми. Ця постановка, власне, й започаткувала небуденну сценічну історію «Травіати», яка обійшла оперні сцени всього світу, і є зараз, мабуть, чи не найрепертуарнішим твором вердіївської спадщини.

Музика «Травіати» прозвучала як суворе звинувачення фальшивій моралі, яка привела до трагічної розв'язки життя ніжної і прекрасної своїм почуттям і пориванням жінки. Композитор створив виразний портрет, виписаний, говорячи мовою живописців, «напівтонами». У листі французькому музичному письменнику і театральному діячу Леону Ескюдьє Дж.Верді писав, що опера матиме успіх, якщо «оркестр раз і назавжди втямить, що треба грати ріаnо».

Важливе місце у «Травіаті» посідають танцювальні ритми, зовсім новий елемент тогочасної опери. На фоні вальсу відбувається любовний дует Віолетти й Альфреда в першій дії. Чарівна вальсова мелодія — перша арія Віолетти, танцювальні ритми звучать і у фінальній сцені — передсмертній арії Віолетти та її прощальному дуеті з Альфредом, що уособлює скороминучість життя і радість буття. У мелодійному стилі «Травіати» багато такого, чого не знала європейська оперна музика до появи цього твору.

Заспівом до опери-портрету, її візитною карткою, стає невелика оркестрова прелюдія, яка вводить нас у поетичний світ героїні. Звучать дві лейттеми опери: перша уособлює печальну долю Віолетти, яка прощається із життям, а друга — пристрасне її кохання. Все це знайде свій розвиток у подальшій музиці, сповненої інтимності, гарячих почуттів, драматичності і закоханості «у життя, вино і жінок».

«Травіата» посідає особливе місце у творчості Дж.Верді. Саме вона вплинула на подальший розвиток європейської ліричної опери, зокрема на творчість Ж. Массне, Р. Леонкавалло та Дж. Пуччіні.

Якось, коли «Травіата» вже набула світового визнання, А.Дюма-син сказав: «Через якихось п'ятдесят років ніхто б і не згадав про мою «Даму з камеліями», але Верді зробив її безсмертною ...»

 

Олена ВЕНЕДИКТОВА