Upcoming shows

Opera in 4 acts
Beginning: 12.06.2019 - 19:00
Completion: 21:45
Sung in Italian
La traviata
Giuseppe Verdi
La traviata

Libretto by F. Piave based on La dame aux Camélias, a play adapted from the novel by Alexandre Dumas, fils.

Premiered on the stage of the Kyiv Opera on March 31, 1994.

Place: Paris and its vicinity.

Time: Beginning of the 18th century

Act 1

The salon in Violetta's house

Violetta Valéry, a famed courtisane, throws a lavish party at her Paris salon to celebrate her recovery from an illness. Gastone, a viscount, has brought with him a friend, Alfredo Germont, a young bourgeois from a provincial family who has long adored Violetta from afar. While walking to the salon, Gastone tells Violetta that Alfredo loves her, and that while she was ill, he came to her house every day. Alfredo joins them, admitting the truth of Gastone's remarks.

Baron Douphol, Violetta's current lover, waits nearby to escort her to the salon; once there, the Baron is asked to give a toast, but refuses, and the crowd turns to Alfredo, who agrees to sing a brindisi – a drinking song.

From the next room, the sound of the orchestra is heard and the guests move there to dance. After a series of severe coughing and almost fainting, feeling dizzy, Violetta asks her guests to go ahead and to leave her to rest until she recovers. While the guests dance in the next room, Violetta looks at her pale face in her mirror. Alfredo enters and expresses his concern for her fragile health, later declaring his love for her. At first she rejects him because his love means nothing to her, but there is something about Alfredo that touches her heart. He is about to leave when she gives him a flower, telling him to return it when it has wilted. She promises to meet him the next day.

After the guests leave, Violetta wonders if Alfredo could actually be the one in her life. But she concludes that she needs freedom to live her life. From off stage, Alfredo's voice is heard singing about love as he walks down the street.


Act 2

Three months later, Alfredo and Violetta are living together in a peaceful country house outside Paris. Violetta has fallen in love with Alfredo and she has completely abandoned her former life. Alfredo sings of their happy life together. Annina, the maid, arrives from Paris, and, when questioned by Alfredo, tells him that she went there to sell the horses, carriages and everything owned by Violetta to support their country lifestyle.

Alfredo is shocked to learn this and leaves for Paris immediately to settle matters himself. Violetta returns home and receives an invitation from her friend, Flora, to a party in Paris that evening. Alfredo's father, Giorgio Germont, is announced and demands that she break off her relationship with his son for the sake of his family, since he reveals that Violetta's relationship with Alfredo has threatened his daughter's engagement because of Violetta's reputation. Meanwhile, he reluctantly becomes impressed by Violetta's nobility, something which he did not expect from a courtesan. She responds that she cannot end the relationship because she loves him so much, but Giorgio pleads with her for the sake of his family. With growing remorse, she finally agrees and says goodbye to Giorgio. In a gesture of gratitude for her kindness and sacrifice, Giorgio kisses her forehead before leaving her weeping alone.

Violetta gives a note to Annina to send to Flora accepting the party invitation and, as she is writing a farewell letter to Alfredo, he enters. She can barely control her sadness and tears; she tells him repeatedly of her unconditional love. Before rushing out and setting off for Paris, she hands the farewell letter to her servant to give to Alfredo.

Soon, the servant brings the letter to Alfredo and, as soon as he has read it, Giorgio returns and attempts to comfort his son, reminding him of his family in Provence. Alfredo suspects that the Baron is behind his separation with Violetta, and the party invitation, which he finds on the desk, strengthens his suspicions. He determines to confront Violetta at the party. Giorgio tries to stop Alfredo, but he rushes out.


Act 3

At the party, the Marquis tells Flora that Violetta and Alfredo have separated, much to the amazement of everyone who had previously seen the happy couple. She calls for the entertainers to perform for the guests. Gastone and his friends join the matadors and sing.

Violetta arrives with Baron Douphol. They see Alfredo at the gambling table. When he sees them, Alfredo loudly proclaims that he will take Violetta home with him. Feeling annoyed, the Baron goes to the gambling table and joins him in a game. As they bet, Alfredo wins some large sums until Flora announces that supper is ready. Alfredo leaves with handfuls of money.

As everyone is leaving the room, Violetta has asked Alfredo to see her. Fearing that the Baron's anger will lead him to challenge Alfredo to a duel, she gently asks Alfredo to leave. Alfredo misunderstands her apprehension and demands that she admit that she loves the Baron. In grief, she makes that admission and, furiously, Alfredo calls the guests to witness what he has to say. He humiliates and denounces Violetta in front of the guests and then throws his winnings at her feet in payment for her services. She faints onto the floor.

In search of his son, Giorgio enters the hall and, knowing the real significance of the scene, denounces his son's behavior. Flora and the ladies attempt to persuade Violetta to leave the dining room, but Violetta turns to Alfredo.


Act 4

Violetta's bedroom

Dr. Grenvil tells Annina that Violetta will not live long since her tuberculosis has worsened. Alone in her room, Violetta reads a letter from Alfredo's father telling her that the Baron was only wounded in his duel with Alfredo; that he has informed Alfredo of the sacrifice she has made for him and his sister; and that he is sending his son to see her as quickly as possible to ask for her forgiveness. But Violetta senses it is too late.

Annina rushes in the room to tell Violetta of Alfredo's arrival. The lovers are reunited and Alfredo suggests that they leave Paris.

But it is too late: she knows her time is up. Alfredo's father enters with the doctor, regretting what he has done. After singing a duet with Alfredo, Violetta suddenly revives, exclaiming that the pain and discomfort have left her. A moment later, she dies in Alfredo's arms.

«Вона підкоряла всіх своєю дівочою чистотою. Тільки мізерний випадок перетворив її у куртизанку.
Цю куртизанку такий само мізерний випадок міг перетворити у жінку, що вміє кохати щирою і беззастережною, чистою любов'ю».

Олександр Дюма-син «Дама з камеліями»



Уже в перші роки своєї творчості Дж.Верді (1813-1901 рр.) накреслив нові шляхи розвитку оперного мистецтва, яке, попри значні імена, на той час опинилося у творчому застої. Ранні твори молодого композитора позначаються ясністю задуму, сценічністю, простотою й виразністю музичної мови, невіддільної від італійського народного мелосу. Постановки «Макбету» та «Луїзи Міллер», на думку музикознавців, започаткували ще незнаний для європейської сцени жанр психологічної музичної драми. З'явився автор, який побачив героя опери у «плоті і крові», не ходульний історичний персонаж, а насамперед живу людину, сповнену переживань, прагнень, внутрішніх протиріч. У творах Дж.Верді кожна життєва й історична ситуація трансформувалася у яскравий і виразний музичний образ, що значною мірою окреслило творчу стилістику молодого митця, виділило його ім'я серед тогочасних італійських композиторів. Стало очевидним, що на європейському музичному видноколі з'явився справді талановитий митець. Ті, хто передбачав Дж.Верді велике майбутнє, не помилилися. Кожним своїм новим твором композитор підтверджував свій виключний статус на музичному Олімпі другої половини XIX ст.

Дж.Верді вбачав смисл і цінність твору не тільки в музичній досконалості, театральності, а й у соціальній значимості. Не випадково, біля імені Дж.Верді уже в 50-х роках з'явилося визначення «композитор-громадянин». Він не тільки своєю творчістю збагачував духовний світ своїх сучасників, але й надихав їх на боротьбу. Згадаймо «Набукко» — відверто революційну, соціально гостру оперу. Дж.Верді, може, як жодний інший композитор того часу, вмів осучаснювати історичну подію, історичні персонажі наділяти рисами героїв свого часу, скажімо, Джузеппе Гарибальді. Ось чому відхід від героїчної тематики до «життєвих проблем», від зображення значних історичних подій — до відтворення почуттів звичайних людей, викликало шок у багатьох шанувальників Дж. Верді. Проте, для самого композитора така зміна творчої площини не була випадковістю, а осмисленим вибором нової тематики. Його, як людину і митця, хвилювала проблема соціальної нерівності, зневаги особистості, що визначало ідейну спрямованість вердіївських творів п'ятдесятих років, зокрема опер «Ріголетто», «Трубадур», та «Травіата». У цих, може найпопулярніших операх італійського композитора, герої борються, страждають і, врешті, гинуть у конфлікті саме із соціальним середовищем. Притаманний цим операм мелодраматизм, характерний всьому тогочасному мистецтву, у творчості Дж.Верді поєднався із гострою правдою життя, особливо у «Травіаті», над якою Дж.Верді розпочав працювати невдовзі після появи роману А.Дюма-сина «Дама з камеліями», який викликав сенсацію у паризькому літературному світі.

Лібрето до «Травіати» писав, за безпосередньою участю композитора, Франческо Піаве. «Травіата» була першою оперою Дж.Верді, де майже відсутня драматургічна інтрига. Із лібрето було вилучено всі лінії роману, що хоч якось заважали зосередити увагу на душевному світі Віолетти та її трагічній долі.

До речі, героїня твору А.Дюма-сина «Дама з камеліями», не вигадана особа. Прототипом Маргарити Готьє стала широко відома у Парижі сорокових років Марі Дюплессі, яку автор роману та п'єси знав особисто. Дочка бідних нормандських селян, вона рано втратила матір і змушена була покинути рідний дім, щоб заробляти гроші. Дівчина опинилася у Парижі. Небуденна врода Марі приваблює багатих «покровителів». Молода жінка стає однією із зірок паризького світського товариства. Її природний розум, дотепність і чарівність захоплювали сучасників, зокрема композитора Ф.Ліста та поета Т.Готьє ...

А.Дюма-син також захоплювався непідробною чарівністю юної нормандки і переживав глибоке потрясіння, коли, повернувшись із тривалої подорожі, довідався про її передчасну смерть. Письменник вирішив розповісти про романтичну, сповнену поезії та шляхетності любов Марі Дюплессі, рисами якої письменник наділив героїню свого роману.

Дуже мало відомостей про роботу композитора над оперою «Травіата». Дж.Верді не підійшов перший варіант лібретто, яке на його вимогу Франческо Піаве значно скоротив, спростивши драматургічні лінії стосовно самої п'єси. Дж.Верді наполяг зберегти тільки основу сюжету А.Дюма — драму Віолетти (Маргарити Готьє) та Альфреда Жермона (Армана Дювале). Прем'єра опери відбулася у Венеції на сцені театру La Fenice 6 березня 1853 року.

Для вимогливої італійської публіки не існувало ні композиторів-кумирів, ні співаків-кумирів. Успіх завжди залежав від вартості та сценічного втілення опери. Незважаючи на всі старання композитора та постановників, прем'єра «Травіати» провалилася. Щонайперше з вини виконавців, які не зуміли «вжитися» у камерно-інтимну оперу із сучасного життя. Ще однією причиною невдачі «Травіати» музикознавці вважають «невчасність» вибору Дж.Верді теми. Для публіки, вихованої на історико-костюмованих операх, було незвичним бачити на сцені головною дійовою особою сучасницю, до того ж жінку, відкинуту своїм середовищем. Віолетта у музиці, як Анна Кареніна у літературі: їхня мораль залишилась чужою у світі тогочасних етичних критеріїв. Особливо нищівного удару прем'єрі нанесло те, що на партію Віолетти було запрошено співачку Сальвіні-Донателлі з прекрасним голосом, але досить могутньої комплекції, що не вельми відповідало сюжету про жінку, яка помирає від сухот.

Незважаючи на провал першої постановки «Травіати» у Венеції, Дж.Верді й на мить не сумнівався, що з часом цей твір зрозуміють і сприймуть. Через рік опера була поновлена режисером Антоніо Галло у театрі San Benedetto. Правда, враховуючи смаки публіки, вирішили акторів одягнути в історичні костюми. Ця постановка, власне, й започаткувала небуденну сценічну історію «Травіати», яка обійшла оперні сцени всього світу, і є зараз, мабуть, чи не найрепертуарнішим твором вердіївської спадщини.

Музика «Травіати» прозвучала як суворе звинувачення фальшивій моралі, яка привела до трагічної розв'язки життя ніжної і прекрасної своїм почуттям і пориванням жінки. Композитор створив виразний портрет, виписаний, говорячи мовою живописців, «напівтонами». У листі французькому музичному письменнику і театральному діячу Леону Ескюдьє Дж.Верді писав, що опера матиме успіх, якщо «оркестр раз і назавжди втямить, що треба грати ріаnо».

Важливе місце у «Травіаті» посідають танцювальні ритми, зовсім новий елемент тогочасної опери. На фоні вальсу відбувається любовний дует Віолетти й Альфреда в першій дії. Чарівна вальсова мелодія — перша арія Віолетти, танцювальні ритми звучать і у фінальній сцені — передсмертній арії Віолетти та її прощальному дуеті з Альфредом, що уособлює скороминучість життя і радість буття. У мелодійному стилі «Травіати» багато такого, чого не знала європейська оперна музика до появи цього твору.

Заспівом до опери-портрету, її візитною карткою, стає невелика оркестрова прелюдія, яка вводить нас у поетичний світ героїні. Звучать дві лейттеми опери: перша уособлює печальну долю Віолетти, яка прощається із життям, а друга — пристрасне її кохання. Все це знайде свій розвиток у подальшій музиці, сповненої інтимності, гарячих почуттів, драматичності і закоханості «у життя, вино і жінок».

«Травіата» посідає особливе місце у творчості Дж.Верді. Саме вона вплинула на подальший розвиток європейської ліричної опери, зокрема на творчість Ж. Массне, Р. Леонкавалло та Дж. Пуччіні.

Якось, коли «Травіата» вже набула світового визнання, А.Дюма-син сказав: «Через якихось п'ятдесят років ніхто б і не згадав про мою «Даму з камеліями», але Верді зробив її безсмертною ...»