Upcoming shows

Opera in 3 acts
Beginning: 29.03.2019 - 19:00
Completion: 22:15
Sung in French
Carmen
Georges Bizet
Carmen

Libretto by H. Melihac and J. Halevy.

Premiered on the stage of the Kyiv Opera on December 28, 2001.

 
 
 

 

Place: Seville, Spain, and surrounding hills

Time: Around 1820

Act 1

A square, in Seville. On the right, a door to the tobacco factory. At the back, a bridge. On the left, a guardhouse.

A group of soldiers relaxes in the square, waiting for the changing of the guard and commenting on the passers-by. Micaëla appears, seeking José. Moralès tells her that José is not yet on duty and invites her to wait with them. She declines, saying she will return later. José arrives with the new guard, which is greeted and imitated by a crowd of urchins.

As the factory bell rings, the cigarette girls emerge and exchange banter with young men in the crowd. Carmen enters and sings her provocative habanera on the untameable nature of love. The men plead with her to choose a lover, and after some teasing she throws a flower to Don José, who thus far has been ignoring her but is now annoyed by her insolence.

As the women go back to the factory, Micaëla returns and gives José a letter and a kiss from his mother. He reads that his mother wants him to return home and marry Micaëla, who retreats in shy embarrassment on learning this. Just as José declares that he is ready to heed his mother's wishes, the women stream from the factory in great agitation. Zuniga, the officer of the guard, learns that Carmen has attacked a woman with a knife. When challenged, Carmen answers with mocking defiance; Zuniga orders José to tie her hands while he prepares the prison warrant. Left alone with José, Carmen beguiles him with a seguidilla, in which she sings of a night of dancing and passion with her lover—whoever that may be—in Lillas Pastia's tavern. Confused yet mesmerised, José agrees to free her hands; as she is led away she pushes her escort to the ground and runs off laughing. José is arrested for dereliction of duty.

Act 2

Lillas Pastia's Inn

A month has passed. Carmen and her friends Frasquita and Mercédès are entertaining Zuniga and other officers in Pastia's inn. Carmen is delighted to learn of José's release from a month's detention. Outside, a chorus and procession announces the arrival of the toreador Escamillo. Invited inside, he introduces himself and sets his sights on Carmen, who brushes him aside. Lillas Pastia hustles the crowds and the soldiers away.

When only Carmen, Frasquita and Mercédès remain, the smugglers Dancaïre and Remendado arrive and reveal their plans to dispose of some recently acquired contraband. Frasquita and Mercédès are keen to help them, but Carmen refuses, since she wishes to wait for José. After the smugglers leave, José arrives. Carmen treats him to a private exotic dance, but her song is joined by a distant bugle call from the barracks. When José says he must return to duty, she mocks him, and he answers by showing her the flower that she threw to him in the square. Unconvinced, Carmen demands he shows his love by leaving with her. José refuses to desert, but as he prepares to depart, Zuniga enters looking for Carmen. He and José fight, and are separated by the returning smugglers, who restrain Zuniga. Having attacked a superior officer, José now has no choice but to join Carmen and the smugglers.

 

Act 3

Scene 1: A wild spot in the mountains

Carmen and José enter with the smugglers and their booty; Carmen has now become bored with José and tells him scornfully that he should go back to his mother. Frasquita and Mercédès amuse themselves by reading their fortunes from the cards; Carmen joins them and finds that the cards are foretelling her death, and José's. The women depart to suborn the customs officers who are watching the locality. José is placed on guard duty.

Micaëla enters with a guide, seeking José and determined to rescue him from Carmen. On hearing a gunshot she hides in fear; it is José, who has fired at an intruder who proves to be Escamillo. José's pleasure at meeting the bullfighter turns to anger when Escamillo declares his infatuation with Carmen. The pair fight, but are interrupted by the returning smugglers and girls. As Escamillo leaves he invites everyone to his next bullfight in Seville. Micaëla is discovered; at first, José will not leave with her despite Carmen's mockery, but he agrees to go when told that his mother is dying. As he departs, vowing he will return, Escamillo is heard in the distance, singing the toreador's song.

Scene 2: A square in Seville. At the back, the walls of an ancient amphitheatre

Zuniga, Frasquita and Mercédès are among the crowd awaiting the arrival of the bullfighters. Escamillo enters with Carmen, and they express their mutual love. As Escamillo goes into the arena, Frasquita warns Carmen that José is nearby, but Carmen is unafraid and willing to speak to him. Alone, she is confronted by the desperate José. While he pleads vainly for her to return to him, cheers are heard from the arena. As José makes his last entreaty, Carmen contemptuously throws down the ring he gave her and attempts to enter the arena. He then stabs her, and as Escamillo is acclaimed by the crowds, Carmen dies. José kneels and sings; as the crowd exits the arena, José confesses to killing the woman he loved.

ЖОРЖ БІЗЕ ТА ЙОГО ОПЕРА "КАРМЕН"

Жорж Бізе – великий художник-реаліст, творчість якого становить значний пласт світової культури. Його життєрадісна і темпераментна музика відзначається неповторною авторською самобутністю, мелодійним багатством, драматичною виразністю.

Народився композитор у Парижі 25 жовтня 1838 року у сім’ї вчителя співу. Виняткові музичні здібності хлопчика виявилися рано: чотирирічним він уже знав ноти, а дев’ятирічним вступив до Паризької консерваторії.

Феноменальний слух, чудова музична пам’ять, блискучі виконавські й композиторські здібності юнака викликали захоплення. Ще студентом здобув визнання як піаніст, контрапунктист і органіст. 1854 – 1857 роки – період нескінчених тріумфів Жоржа Бізе. Його неодноразово преміювали на консерваторських конкурсах, він здобув Римську премію другого ступеня, яка дозволила йому зосередитися на творчості. Дев’ятнадцятирічний юнак взяв участь у конкурсі на створення одноактної оперети, який оголосив Жак Оффенбах, і здобув перемогу. Невдовзі Бізе отримав велику Римську премію, яка надавала право два роки навчатися в Італії і рік – у Німеччині. Юний музикант, хоча і визнає геній свого сучасника Дж.Верді, проте за зразок обирає творчість В.А.Моцарта. Молодий Ж.Бізе працює над одноактною музичною п’єсою "Гузла Еміра" та оркестровим скерцо, прем’єра якого відбулась 11січня 1863 року. Нищівна критика опустила композитора з небес на землю і дала зрозуміти, що безхмарна юність закінчилася і талант треба відстоювати творами, які б свідчили про власний почерк, неповторність і самобутність.

Справжнім покликанням Жоржа Бізе став музичний театр. Двадцятип’ятирічний композитор дебютував перед публікою оперою "Шукачі перлин" (1863 р.). І знову залунали звичні обвинувачення – "епігон Вагнера", "спритний наслідувач". Композитор болісно переживав випади музичної критики і запитував себе: чи й справді йде уторованим мистецьким шляхом?

У ці важкі, сповнені сумнівами часи, Шарль Гуно написав йому чудового листа: "Йди своїм шляхом, сину мій. Це єдина можливість знайти сьогодні повну самотність, щоб завтра досягти того, про що мріє кожний митець: навколо тебе з’юрбиться увесь світ!"

Попри успіх у публіки і поділ критики в оцінці опери на два табори, Ж.Бізе активно працює над новими творами. Він приступає до роботи над оперою "Іван Грозний". Але зрозумівши, що у творі відчується стиль Верді, знищує рукопис.

28 грудня 1867 року відбулася ще одна прем’єра опери Ж.Бізе. На сцені "Театр лірік" було поставлено "Пертську красуню". Один з найвідоміших музикантів тієї епохи – французький композитор і музичний критик Ернест Рейєр так висловився про творчість Ж.Бізе: "Після "Шукачів перлин" "Пертська красуня" – це скоріше крок назад, ніж прогрес. У партіях ожили духи Гуно, Обера, Адана…"

Бізе ще не перейшов рубіж 30 років, а за плечима вже був довгий шлях напівуспіхів, напівслави, напівпочинань, відкладені через відсутність творчого настрою фрагменти кількох опер, хорів, симфоній, увертюр, фортепіанних п’єс, пісень. Композитор гостро відчував: шлях, на який налаштовував його у своєму листі Ш.Гуно, ще не знайдено.

Відчутним поштовхом до творчого злету композитора стало щасливе сімейне життя, кохання до дочки всесвітньо відомого композитора Галеві – Женев'єви, яка стала його дружиною. Проте невдовзі щасливі дні затьмарила франко-прусська війна (1870 – 1871 рр.). Як справжнього європейця і французького патріота, його глибоковразив цей конфлікт між двома великими націями, центральними європейськими державами.

У 1872 році у Парижі було виконано оперу Ж.Бізе "Джаміле", написану на текст Луї Галлеві. Твір був зустрінутий холодно, і після п’ятої вистави його зняли із репертуару. Але Ернест Рейєр, який ще недавно гостро критикував твори Ж. Бізе, тепер із захопленням висловлюється про значний крок уперед, зроблений композитором після прем’єри "Пертської красуні". "Для нас набагато цікавіший автор, який рухається вперед, нехай навіть спотикаючись, ніж той, хто йде впевнено, безпомилково, елегантно, проте назад".

Опера "Джаміле" ознаменувала творчий зріст композитора. Ж. Бізе відчуває, що нарешті, знайшов власний творчий стиль. З радістю він погоджується на пропозицію директора "Театр де водевіль" Карвальо написати музику до драми Альфонса Доде"Арлезіанка", яка звучить і донині.

3 березня 1873 року французька публіка вперше познайомилась з одним з найвидатніших музично-сценічних творів ХІХ століття – оперою Жоржа Бізе "Кармен".

Лібрето і музика знайшли чимало як прихильників, так і супротивників. Знавці, що звикли до "вишуканих манер" у мелодіях і інструментуванні паризької Опери, здригнулися, почувши ледь не до брутальності енергійні, сповнені живої енергії непідробних почуттів ритми і наспіви. Провал? Цього не скажеш, бо опера пройшла тридцять разів, і деякі мелодії, почали завойовувати не тільки знавців музики, але й вулицю. Тим часом професіонали усе ще сперечалися про довговічність "Кармен". Французька критика і публіка була дещо шокована "майданним" сюжетом опери, появою на сцені буденних подій, в яких брали участь суспільні низи. Ж.Бізе до глибини душі був вражений дивним прийомом опери. Він чітко усвідомлював, що створив шедевр, і "Кармен" започатковує новий розділ в історії оперного мистецтва. Це була опера про людину. Людину, яка любить, ненавидить, цілує і, коли зла доля штовхає її на це, — убиває!

Сюжет "Кармен" запозичений з однойменної новели французького письменника Проспера Меріме. Однак в опері зміст новели істотно перероблений. Досвідчені літератори А.Мельяк та Л.Галеві, майстерно розробивши структуру лібрето, наситили його драматизмом, поглибили емоційні контрасти і створили чіткі образи дійових осіб, які значно відрізняються від літературних прототипів. Хозе, зображений письменником як похмурий, гордий і суворий розбійник, в опері постав зовсім іншим. У минулому селянський хлопець, потім драгун, показаний в опері простою, чесною, дещо слабохарактерною людиною. Любов до Кармен круто змінює його долю. Вирваний із звичайних умов життя, не в силі протистояти пристрасті, Хозе гине. Ледве намічений в новелі вольовий, мужній тореадор Ескамільо дістає яскраву і соковиту музичну характеристику. Глибше в порівнянні з літературним першоджерелом розкрито образ нареченої Хозе - Мікаели, ніжної і ласкавої дівчини. Її характер контрастує з нестримною, палкою вдачею циганки Кармен. Істотно змінено й образ головної героїні. Це уособлення жіночої краси і чарівності, пристрасного волелюбства й сміливості. Хитрість, злодійська діловитість - риси Кармен, які домінували в новелі П.Меріме, в опері майже відсутні. Ж.Бізе додав шляхетності характеру головної героїні, прямоту її почуттів і незалежність вчинків. І, нарешті, розсунувши рамки оповідання, автор опери ввів у дію колоритні народні сцени. Життя темпераментного, строкатого натовпу під пекучим сонцем півдня, романтичні постаті циганок і контрабандистів, напружена атмосфера бою биків з особливою гостротою і яскравістю відтіняють сильні, самобутні характери Кармен, Хозе, Мікаели і Ескамільо, драматизм їхньої долі. Саме ці масові сцени надали оптимістичного звучання трагічному сюжетові опери.

Жорж Бізе був пригнічений прохолодним прийомом паризькою публікою його опери, який свідчив про нерозуміння, а швидше - несприйняття нової, ще незнаної музичної стилістики композитора. Він залишив Париж. Разом із дружиною, прагнучи знайти душевну рівновагу та відпочити, їде в Буживаль.

Здебільшого талант дістає визнання тільки після смерті людини. Так сталося і з Ж.Бізе. 3 червня 1875 року, не доживши до визнання свого таланту, композитор залишив цей світ. Йому було тільки 37 років.

Одним з перших серед великих сучасників Ж. Бізе, музику "Кармен" оцінив П.І.Чайковський. "Опера Бізе - писав він, - шедевр, одна з тих небагатьох речей, котрим судилося найповніше відобразити в собі музичні прагнення цілої епохи. Років через десять "Кармен" стане найпопулярнішою оперою у світі".

Ці слова виявилися пророчими. Якщо у 1876 році "Кармен" надовго зникла з репертуару паризьких театрів, то за рубежем – у Відні (1875 р.), Петербурзі (1878 р.) і багатьох інших містах Европи її успіх був дійсно тріумфальним. Прекрасний пам'ятник духовної культури французького народу - опера "Кармен" продовжує підкоряти уми і серця мільйонів шанувальників музично-сценічного мистецтва.

 

Олена Венедиктова