Upcoming shows

Opera in 3 acts
Beginning: 2.06.2019 - 19:00
Completion: 21:45
Sung in Italian
Giacomo Puccini
Libretto by G. Adami and R. Simoni.
The last duet and the ending were completed by F. Alfano.
The premiere of the latest edition of the performance on the Kyiv stage
took place on June 14, 2003.
The performance includes the participation of the "Children's Opera" folk art group.
The art director is Honored Artist of Ukraine Natalia Nekhotyaeva.



  • Production Director:
  • Mario CORRADI
Act 1
In the darkness of night, near the harsh walls of the “blue city” of Peking, the crowd worries. It is not the first time a mandarin is announcing the imperial decree: princess Turandot, daughter of the Son of Heaven, will marry only the one who will solve her three riddles. Anyone who makes a mistake even once will be executed. Many suitors have lost their lives over the heartless princess, but there are other adventurous young men, bewitched by the talk of Turandot’s beauty - their hot hearts confuse the danger, tempting battle. The axe of the executioner awaits a young Persian prince, who failed to unravel the three riddles of Turandot. As soon as the first rays of the sun reach the tower, his head will fall to the ground.
In the commotion of the crowd, Timur appears, the blind Tatar king, who suffered defeat and lost the state, and with him his loyal slave Liu. The crowd almost crushes them, but a young man comes to help - thus by chance happens the meeting between Timur and his son Calaf, whom his father considered dead. They recognize one another. Liu is happy because she has long, but hopelessly loved the prince.
The crowd, like a pack of nocturnal predators, awaits the first ray of sun and the beginning of the bloody action. The executioner sharpens his ax. The crowd, which just recently wanted to see the execution of the prince, is filled with pity. To the walls of the palace fly pleading words. Children sing of Turandot, the beauty who does not know what love is. Her emergence captivates Calaf, burning his heart with love.
Timur begs his son not to succumb to passion and to circumvent certain death. The three royal ministers in masks - Ping, Pong and Pang - also strive to keep Calaf from the fatal step. The crowd also fears for the stubborn young man. But in vain are the threats of the ministers, the requests of old Timur, the pleas of Liu, and the appeals of the crowd. Calaf dismisses all warnings. He consoles Liu and asks her to look after his old father. Then he beats the gong. The gates of the royal palace open before him.
Act 2
Scene 1
Ping, Pong and Pang are worried. While waiting for the sun to rise, they ponder how to end the bloodshed that has continued for several years and convince princess Turandot to not send the young men unable to cope with her riddles to their deaths while seeking her hand. The royal ministers remember a cozy cottage on the lake.
The people are outraged by the new trials. The hearts of the three ministers are filled with unkind forebodings about the fall of the power of China. They mourn the fate of their country and people.
Scene 2
On the throne in the royal palace surrounded by priests, mandarins, and commanders sits the untouchable Son of Heaven - the emperor of China, Altoum. Calaf appears - the son of the Tatar king, but no one knows his name. The emperor cautions the prince that he is not too late to give up on the trials. But the young man does not back down, imploring the emperor to order the beginning of trials. The prince must solve three riddles.
Turandot retells the legend of how one day her great-grandmother was kidnapped and treacherously killed by a man who came from afar. As a representative of the dynasty, Turandot has to repay all foreign men whom she hates fiercely.
Unsolvable riddles are not only her revenge, but also the explanation as to why she doesn’t want to belong to anyone.
Unbeknownst to anyone the prince would end up guessing the riddles of Turandot. The first one is easy, the second one is more difficult, and the third one is even more difficult, with him almost having paid with his life.
Turandot turns to her father in horror: let him take back his word and save her from a foreigner.
But the emperor cannot break his word: Turandot must marry the one who made it through her three riddles. The people rise to the defense of the unknown prince.
Suddenly events take an unexpected turn. The unknown prince, sensing Turandot’s horror at being immediately married, generously refuses her. He does not want Turandot to become his wife outside of her own will. He solved her three riddles, Turandot rightfully belongs to him. But he does not need such a victory. The prince offers his own trial to Turandot. If by the time the sun rises to the East the princess guesses his name, then victory will be on her side, and let him be beheaded.
The emperor cannot renounce his word, but at the same time does not want to force his beloved daughter. He happily agrees to the terms of the unknown Prince.
Act 3
Scene 1
"In Peking, no one sleeps ...". Everyone is looking for a clue to the mystery, so important to princess Turandot. Upon learning the name of the prince, she will receive freedom. And another noble prince will be executed. Turandot gave the order: before the first ray of sun appears, she must know his name. Otherwise, the citizens Peking will face terrible executions.
The herald of the emperor announces that no one should sleep. After all, by morning the name of the young man must be known.
Ping, Pong and Pang - the three ministers - are worried that Turandot’s bloody whims will irk the people, who will rebel and then China will await disaster and misfortune. In the imperial garden, they meet Calaf and ask him to leave Peking, to save the city and the inhabitants from suffering. But Calaf wants to see Turandot again.
Turandot appears, a woman with an icy heart. Timur and Liu have been captured. They know the name of the prince; after all, they were seen together. If they do not betray him - they will die.
Liu admits that she knows the name of the unknown Prince, but would rather die than name him. Turandot, enjoying the girl's fear, tells her what tortures await her if she does not speak. But Liu is not afraid and will not become a traitor!
The people, seeking to know the name of the prince at any cost, demand the death of the young slave. But the threats of Turandot and the fury of the crowd are in vain - Liu loves the prince and is silent. She wishes Calaf victory.
They begin to torture the poor girl. Calaf wants to free her from the hands of the executioners, but he is bound. Having no more strength to withstand the torture, the unfortunate slave slaughters herself.
Timur bitterly mourns the death of his faithful slave - the only support in his sad old age. Even the people join the Tatar king. The funeral procession follows another victim of the heartless Turandot.
Day is breaking. Calaf suddenly takes Turandot, who is trying to escape, and kisses her on the lips. Turandot’s head is clouded by the passionate kiss, her resistance wanes, and the happy princess surrenders to victorious passion, which had penetrated her blood since she first saw the prince.
The young man reveals his name - he is Calaf, the son of King Timur. "The sun has not yet risen. You can cut off my head!"
But Turandot is now different. Love has melted her icy cruelty.
Scene 2
At the palace, Turandot is happy to tell the emperor that she knows the name of the prince and will be his wife!
People are gripped by the words of the princess. An end has come to the trials, bloodshed, and fear.
The people want happiness for Turandot and Calaf.




Джакомо Пуччіні (1858–1924) увійшов до історії світової музичної культури як великий оперний композитор. Його вважають творчим спадкоємцем Дж.Верді, який неодноразово підтверджував, що бачить у Дж. Пуччіні свого наступника. Але якщо могутній реалізм Дж. Верді в епоху національно-визвольного руху в Італії дав великому композитору можливість вирішувати засобами оперної драматургії соціально значимі проблеми, то Дж. Пуччіні і його талановиті сучасники П. Масканьї і Р. Леонкавалло звернули пильну увагу на розвиток особистої долі своїх героїв, започаткувавши новий естетичний напрям, відомий як веризм. "Манон Леско","Богема", "Тоска" і "Чіо-Чіо-сан", які принесли світову славу Дж.Пуччіні, – це ліричні драми, динамічні, психологічно насичені, сповнені глибокого співчуття до людини, її сумної, а найчастіше драматичної долі.
У 1918 році композитор закінчив три одноактні опери ("Сестра Анжеліка", "Плащ" і "Джанні Скіккі"), прем'єра яких відбулася в урочистій обстановці 19 січня 1919 року в Римському театрі Констанци у присутності королівської сім'ї. Триптих мав великий успіх і незабаром був поставлений на багатьох зарубіжних сценах. Але успіх опер не позбавив маестро від меланхолії. Хвороба і самотність ускладнювали психологічний стан композитора – передчуття близької смерті. Дж. Пуччіні мріяв написати ще одну оперу, здатну гідно завершити весь його творчий шлях. Саме в такій трагічній атмосфері створювався останній високоталановитий твір Дж. Пуччіні – опера-казка "Турандот" на лібрето Дж. Адамі і Ренато Симоні.
"Є незмінні закони театру – зацікавлювати, вражати і розчулювати серця" – так визначив Дж. Пуччіні своє ставлення до основних завдань оперного мистецтва.
Ідея нового твору народилася під враженням драматичного театру: композитор був захоплений виставою "Турандот" Ф. Шіллера у берлінському театрі Макса Рейнгардта і запропонував сюжет п'єси своїм лібретистам. Однак поставив перед ними вимогу — лібрето має бути сповнене поезії, фантазії і справжніх людських почуттів. Дж. Адамі і Ренато Симоні погодилися адаптувати для опери класичний сюжет. Маестро знову відчув натхнення, як в кращі роки своєї молодості.
Казкову історію Турандот вперше обробив для італійської сцени Карло Гоцці. Дж. Пуччіні сподівався, що драматургічна казка дасть можливість написати твір, який би кардинально відрізнявся від попередніх його опер. Він розпочав працювати з гарячковою напругою, немов би передчуваючи, що смерть не дасть завершити останній задум. Вивчав фольклорні матеріали, китайські народні інструменти. Британський музей надав композитору унікальні зразки стародавніх китайських мелодій.
Дж. Пуччіні задумав драматургію нової опери як поєднання трагікомічного сюжету К. Гоцці з більш серйозним, драматично поглибленим варіантом п'єси Ф. Шіллера. Проте, захопившись казково-пародійним сюжетом К. Гоцці, не відмовився від властивих йому раніше художніх ідеалів. Екзотика легендарного Китаю стала лише екстравагантним звуковим і декоративним фоном для відображення характерів реальних героїв з їхніми людськими пристрастями. Дж. Пуччіні писав лібретистам: "Знайдіть мені щось таке, що змусило б усіх плакати!". І в іншому листі: "Якщо ви мені зробите з цієї казки іншу Турандот – фантастичну, поетичну, повну життя, – я почну працювати над нею".
Роботу над "Турандот" композитор почав у 1921 році. На жаль, лібрето писалося вкрай поволі, з великими перервами. Тому створення опери розтягнулося майже на три роки. Іноді композитор сумнівався у власних силах і хотів відмовитися від задуму…
За домовленістю з лібретистами, опера мала складатися із двох дій. Але уява композитора так розпалилася, що він пише у листі до Дж. Адамі: "В третій дії нехай кровопролиття викличе бурхливий вияв народного гніву".
Цікаво відзначити, що в "Турандот" композитор надав хору значно більшої уваги, ніж у попередніх своїх творах. Тут хор — це китайський народ. Хорова партія опери за своїм звучанням сприймається як величаві епічні фрески, вражаючі своєю красою і масштабністю. Композитор майстерно перемежовує масові хорові сцени зі сценами, які розкривають внутрішній світ героїв. Це дає можливість ще яскравіше підкреслити контраст між почуттями окремої людини і бурхливими пристрастями, які охоплюють натовп.
Не можна без хвилювання читати листи Дж. Пуччіні того часу. "Мені залишилось недовго, – писав він лібретистам, – ви прирекли мене на смерть… Симоні зведе мене до могили… Наша Турандот у густому тумані… Ви обидва сховалися в темряву і байдужість…". Гіркотою безвиході пройнятий останній лист композитора до Дж. Адамі: " Я кладу мої руки на рояль, і вони припадають пилом! На моєму письмовому столі піднімається гора листів і ніякого сліду музики…Але як я можу створювати музику, не маючи лібрето… Отож, ви не хочете думати про те, що тут знаходиться людина, у якої земля палає під ногами!.."
Не маючи лібрето третьої дії, Дж. Пуччіні пише музику без тексту, готує начерки. Композитор хворий, але він не полишає роботу. Кілька разів переробляє вступ до другої дії. Працює мов раб, але робота рухається не так швидко, як йому хотілося б. Дж. Пуччіні страждає душею і тілом. Періоди відчаю часто змінюються спалахами енергії, і він знову пише музику.
Врешті лібрето закінчено, але занадто пізно. Приступивши до роботи над третьою дією і прощальною арією Лю, Дж. Пуччіні відчув гострий біль у горлі, що примусило його негайно виїхати на лікування до Брюсселю. Композитор бере з собою найдорожче — ескізи фіналу опери і великого дуету Турандот і Калафа, сподіваючись, що доля дасть йому ще час для завершення цього твору. Він навіть думає ще про одну оперу…
Лікування в брюссельській клініці на якийсь час поліпшує стан Дж. Пуччіні. Йому навіть вистачає сил піти до театру на "Мадам Баттерфлай", щоб востаннє почути свою музику.
Проте хвороба не відступила. Необхідна термінова операція. Композитор втрачає можливість говорити і пише лікарям на клаптику паперу: "Дайте мені тільки двадцять днів, щоб я зміг закінчити "Турандот".
Операція пройшла успішно, і лікарі не сумнівалися в одужанні композитора. Але 29 листопада 1924 року наступив фатальний фінал. Серце Дж. Пуччіні не витримало і великого музиканта не стало.
Офіційна траурна церемонія відбулася в Міланському соборі. Артуро Тосканіні на честь покійного друга диригував реквіємом з опери Дж. Пуччіні "Едгар". Похорони відбулися в Торре дель Лаго, де композитор написав багато опер і минули кращі роки його життя. Вся Італія і весь музичний світ із гіркотою прощалися з прославленим маестро.
Прем'єра "Турандот" мала відбутися в квітні 1925 року, але смерть композитора віддалила її на рік. Заключні епізоди опери незабаром були дописані за ескізами покійного автора його учнем, молодим композитором Франко Альфано (за участю А. Тосканіні). Вперше опера прозвучала 25 квітня 1926 року в театрі Ла Скала. За диригентським пультом стояв геніальний Артуро Тосканіні. Там, де завершувалась авторська партитура, – після сцени загибелі Лю, – диригент припинив дію і, обернувшись до публіки, промовив: "На цьому місці Джакомо Пуччіні вимушений був перервати свою роботу… Цього разу смерть виявилася сильнішою за мистецтво…" Після слів А. Тосканіні співаки, оркестр і публіка в глибокому мовчанні залишили театр.
Лише на другій виставі опера була виконана повністю — з фіналом, дописаним Ф. Альфано.
Багато оперних жанрів поєднує в собі "Турандот": народний казковий епос, героїку, трагедійність та тонку одухотворену лірику. І хоча композитор не встиг завершити оперу, він досяг художньої єдності всіх елементів.
Сюжет "Турандот" вимагав виняткового багатства музичних барв, і автор вразив музичний світ винахідливістю і польотом фантазії. Звуковий колорит у цій опері має велике значення. Він допомагає композитору розкрити теми, закладені в музичній драматургії. Музика опери переповнена пристрасною і яскравою емоційністю.
Домінуючу роль в розвитку оперного сюжету мають три образи – Турандот, Калаф і Лю. Вперше в центрі опери Дж. Пуччіні з'явився негативний жіночий образ – жорстокої китайської принцеси, яка не пізнала почуття любові і стійко охороняє свою незалежність, навіть ціною людських життів. Основний лейтмотив Турандот — справжня китайська мелодія, і це надає образу особливої виразності. Принцеса зображена недосяжною істотою, богинею, піднесеною над людьми. Музична тема Турандот підкреслює її гордість, владолюбство, безсердечність і жорстоку волю. Її вокальна партія заснована на дуже напружених інтонаціях. Однакові мелодійні обороти повторюються подібно заклинанню. У вокальній партії Турандот переважає майже маршовий ритм. Центральне місце в зображенні принцеси належить сцені загадок, яка є драматургічною кульмінацією опери.
Образ Калафа є найрозгорнутішим в опері. Принц непереборно любить Турандот, хоч і засуджує її, як винуватицю багатьох смертей. Він вірить, що зможе пробудити в принцесі людське співчуття і покласти край стратам. Не тільки любов, але і прагнення перемоги над злом штовхають принца на шлях боротьби. Музична тема Калафа переважно лірична, проте окремі вокальні фрази, оркестрове забарвлення додають цьому образу героїчності. Подолавши всі перешкоди, принц впевнено здобуває перемогу.
Образ Лю продовжує ряд улюблених композитором героїнь, яким властива одна загальна риса — зворушливість. Вона приховує свою любов до Калафа, адже принц не може стати чоловіком рабині. Проте нема тієї жертви, яку вона не принесла б заради коханого. Вокальна партія Лю позначена ліричною м'якістю, проникливістю і витонченою жіночністю. Кульмінаційною в партії Лю є сцена її смерті. Є щось символічне в тому, що останні, написані Дж. Пуччіні сторінки, відтворюють сцену смерті останньої з його улюблених героїнь.
Перша виконавиця партії Турандот, російська співачка Роза Раїза, належала до числа видатних артистів свого часу. Пізніше цю партію виконувала Марія Каллас. Мігуель Флетта був першим і одним з кращих виконавців партії Калафа. Свого часу Лю співала Рената Тебальді. В постановці 1964 року, яку показав Ла Скала в Москві, партію Турандот виконувала шведська співачка Біргіт Нільсон. Вона володіла голосом надзвичайної сили, який блискуче підходив для ролі жорстокої і владної принцеси. Дуже зворушлива і вокально досконала була Мірелла Френі в партії Лю. Бруно Преведі виконував Калафа.
Менше ніж через два роки після першої міланської постановки, "Турандот" була поставлена оперним театром у Баку (березень 1928 року), а у вересні того ж року під назвою "Принцеса Турандот" (диригент – головний диригент театру О. Орлов, режиссер – В. Манзій, художник – І. Курочка-Армашевський) — на сцені Київської опери. Наприкінці 20-х років оперу ставили практично всі великі оперні театри світу.
Через 75 років після першої постановки "Турандот" ця опера, яка стала лебединою піснею великого італійського композитора Дж. Пуччіні, знову на сцені Київської опери. Вона залишається такою ж близькою і жаданою як співакам, так і глядачам, як один з невмирущих шедеврів світового музичного мистецтва.

Олена Венедиктова